Ніч, парк, ліхтар. Маніяк та його жертва.

Здається усе зрозуміло, фінал читається між кинутих один в одного слів. Але не все так просто. Не кожна жертва беззахисна, і не кожен убивця дійсно знає чому і для чого він вийшов на полювання.

Коротка історія без особливої жорстокості. Відверта, туманно-сива і в'язка.

Я щиро сподіваюсь вам сподобається підглядати за двобоєм двох характерів, котрі один одного варті.

Моя нова історія "Синдром" подарує вам ковток прохолодного туману із присмаком формальдегіду, крові та відвертості.

Цитата із книги:

"Лезо блищить у світлі ліхтаря наче хижа рибка, покинувши своє ложе у ледь вигнутому руків'ї. Еріх підносить руку із бритвою до обличчя провідного спеціаліста психіатричної клініки, наче приміряється чи пасують вони одна одній. Притискає до фарфорової, білої мов святкова скатертина, щоки срібне лезо площиною. Приміряється. Любуються блиском металу в тіні світлих вій.

Лу навіть не відсахнулась. Дивовижно. Вона - дивовижна.

— Вб'єш мене? Правда? Дозволиш батьку перемогти? — світлі брови повзуть по крейдяному чолу, в очах стрягне питання, співчуття і неприкритий професійний інтерес.

Зовсім не те, що Еріх планував побачити.

— Ти читала мою особисту справу? Як не етично, Лу... — глибоко дихаючи ротом, нависаючи над своєю здобиччю він шепоче.

Більше не підбирає слова, не надає їм надто багато ваги. Просто дозволяє всьому що всередині литись із губ. Насолоджується свободою і виглядом витонченого обличчя так близько."

ЧИТАТИ КНИГУ