Бо вона дарує казку…

Знаєте, кажуть, що усі ми в душі трохи діти. А значить все ще мріємо, віримо та любимо по справжньому. 

Пам'ятаю як читала її книгу "Новорічне бажання"  і серце тріпотіло у грудях, і сльози на очі наверталися. Так хотілося вірити, що у героїні все буде добре і її особиста казка таки здійсниться. Бо яка ж казка тай без хепі енду? І знаєте, дива таки трапляються. З нами, ось такими простими людьми, які зовсім не казкові герої. Але кожен із нас може ним стати, творячи власну казку, вірячи до останнього, попри все та попри всіх. І трапляються вони не тільки у новорічну ніч))

А у її книзі "Ніколи не знаєш, що буде далі...",стоячи разом із героїнею під дощем, здавалося, що цей дощ змиває останні залишки казки, що тільки з'явилася у її житті. Але насправді,... її казка лише починалася. Бо ж найбільша казка в житті кожного з нас - це справжнє кохання. 

Я вже не дитина, але казковість книг цього автора спонукає мене знову вірити у них. Бо, насправді, ніхто з нас не знає, а що буде далі?))...а далі може бути наша казка…

А ви вірите у казку? Чи можливо ви є її творцем, а може навіть автором?))

Тож даваймо зануримось у казку від Анні Ксандр,  а потім надихнувшись нею будемо творити її для інших)