Доброго дня, дорогі мої читачі та читачки!

В грудневому блозі я обіцяла вам січневий старт нової історії. Ну, що ж, зустрічайте. 

Між небом і морем загубилося в лісах дивовижне село. Потрапити туди може далеко не кожен. Та, власне, і нема чого туди будь-кому потрапляти, бо люди і (не)люди давно вже живуть там своїм життям і чужинців не дуже-то чекають. 
В дорозі між небом і морем проводять свою відпустку дві подруги: Яра та Ірена. Купаються в морі, засмагають на гостинних пляжах Балтики, їздять околицями в пошуках цікавинок. Поки одного разу не натраплять на хутір гостинної пані Марії. А просила ж їх господиня бути обережними в околичних лісах! 
Між небом і морем хтось випадково а чи з умислом повернув ключ-камінь. З того часу Дведові і без цікавських чужинок вистачає клопоту. Але одна з них просто звалилася парубкові на голову. І що тепер білоласі з нею робити? Відпустити - означає наразити на небезпеку не лише себе, але і усіх тих, хто довірив йому свою безпеку. Вбити було б простіше, але ж, як вчила його бабця, "Так то сі нє робьє!"

На обкладинці роботи Ганни Калини Ярослава вбрана традиційно по-кашубськи. Тоді я ще не знала, що за сімейними та іншими обставинами на Кашуби цього року я так і не потраплю, а героїню було б логічніше вбрати за пижицькою традицією, тобто, отак:

Або ж ось так.

В будь-якому випадку, я дозволяю собі трохи авторського свавілля, оскільки ніхто не знає, як там насправді розвивалася мода в загубленому в часі і просторі селі.

Приєднуйтеся до історії. Підписуйтеся на автора. Казка тільки починається.
З повагою, ваша байкарка Оксана