Для чого було потрібне нічне викрадення? Чим закінчиться сумісний політ на метлі? І чи це правда, що мрії повинні здійснюватися, навіть настільки божевільні та нездійсненні? Про це можна дізнатися хіба що із самими героїнями "Вишневого відблиску місяця", що віддано чекає на ваше прочитання та коментарі! ♥ 

Чи це сон, чи то солодка реальність, мені вже, здається, байдуже: не чуючи нічого, окрім власного серця, я сміливо сідаю позаду своєї Вишневої королеви і всім своїм тілом притискаюся до неї. Уткнувшись у жіночу спину, я чую і відчуваю бій серця, що змушує битися моє разом із ним в унісон.

— Я кохаю Вас, кохаю Вас, кохаю! — беззвучно повторюю я, жадібно вдихаючи аромат тканини, наскрізь просоченої парфумами. І… О диво! Впивається в ніздрі, що вбивається всередину, ніби клубами диму, він, зазвичай збиває з ніг аромат карколомної жінки, не лоскоче горло, не обпалює слизову, не розриває на шматки легені. Раптом минула алергія? Чаклунство? Або магія любові настільки сильна, що здатна заглушити всі симптоми, що турбують, і навіть вилікувати від хронічних хвороб?

— Ура! Пішов процес! — зрадівши, видихнула директорка, приготувавшись до вильоту, — Тримайся міцно, кицюню, і не відпускай мене, нізащо не відпускай!

— Навіть не збиралася. Навіть після повернення. — задоволена, стиснувши свою нічну провідницю ще міцніше, про себе пробурчала я і, на пару сантиметрів відірвавши від її спини свою голову, спитала вже вголос:

— А якщо я впаду, Ви мене зловите?

— Ні, — у її голосі читалися нотки роздратування, відповідь же остаточно мене шокувала, — але не забудь врахувати, що я же й не дам тобі впасти.