https://booknet.ua/book/narodzhen-vognem-kniga-i-b410623
 

Новий розділ вже на сайті і чекає на своїх читачів!
Бажаю приємного прочитання) Не забувайте підтримувати автора вподобайками та підписками - це дуже мотивує працювати далі!
Фантастики багато не буває - і мало не здасться!

Уривок із розділу:

– Хлллооопцццііі!!! – верещав біжучи через поле Кагдір. – Мужики!!!
Усі як один подивилися на захеканого коротуна, який весь спітнілий мчав до них, наче породистий кінь.
– Що сталося? – запитав суворо Грівар. – Кажи, псяча матір!
– Мужики... – Кагдір мямлив, важко дихав, але навіть за декілька метрів від гнома чувся шлейф перегару. – Там...цей...коротше...
– Ти знову пив?! – зрозумів Грівар, почервонівши від злості. – Коли встиг, гівнюк?!
– Та де там! Новини приніс!
– Кажи вже, не то залишимо без горілки! – поквапив його Гібді.
– Загалом, бачив я табір принца, тут, неподалік. Думаю, підійду ближче, може, спитаю щось, аж тут до мене підбіг мурмило й сказав, що якщо усі мисливці не з'являться в принца через півгодини, то участі вони в змаганні не візьмуть!
Усі затихли. У казанку булькотів суп, цокотіли зуби Гібді, але ніхто не видав ані слова. На другому кінці галявини, з боку іншого таборця, почалося оживлення. Дехто, осідлавши коней, уже помчав до табору принца, а інші швидко збирали речі, активно перемовляючись.
– Ану, рви його роти, бігом! – заверещав Грівар і всі прийнялися швидко пакувати речі.
Гноми заметушилися, почулася відбірна лайка, супроводжувана стусанами Грівара, який контролював процес. Попри свій малий зріст, літали коротуни взад-вперед, наче рій бджіл. Лише Фалмін здавався спокійним і справді, не поспішав. Дехто міг би вважати, що він корчив із себе скелю та приклад стійкості. Однак причина була до біса банальною – втома.
Він обережно вмостив арбалет на спині Гора, потім скрутив своє покривало й запхав в сумку. Можна сказати, був готовий вирушати.
В той же час гноми уособлювали собою хаос. Грівар і Гібді, один поперед одного кричали, вигукували накази. Метушня здійнялася дійсно страшезна.
– Дідько, де мій чекан ? – крикнув Гібді. – Хтось бачив мій чекан?
– А мій ремінь? – вирячив очі Іллі. – Мені його дружина подарувала!
– А мою люльку? – крекнув Бортуг, але за мить згадав, що в нього не було люльки.
Фалмін ще трішки подивився на цей гамір, але врешті вирішив помилувати власні нерви, мовчки скочив у сідло, взяв у руки віжки й направив Гора в бік Чорних гір. Гноми здивовано поглянули йому в спину.
– Гей, вояче! – окликав його Грівар. Фалмін зупинив коня, але голови не повернув. – А як же ми?
– Поки ви тут будете сваритися та кричати, наче баби на базарі, усі наші конкуренти вже запишуться на турнір, а ми пролетимо. Тому, бодай хтось із нашої компанії повинен взяти участь.
– А як же ми?! – запитав Гібді.
– А що ви? Якби хотіли, одразу б зібралися. Твій чекан, Гібді, лежить під покривалом, а твій ремінь, Іллі, у тебе на штанях. Тому, як таких проблем немає, варто лише включити голову.
Гноми дурнувато перезирнулися. Грівар сплюнув, вирячивши очі.
– Якби мені хто раніше сказав, що людина буде кмітливіша за гнома, я б тому хаму наплював в морду. Але ти, Фалміне, маєш у мене імунітет. Та і хамом я тебе не вважаю.
Чаклун, впершись в луку сідла руками, вперше за довгий час усміхнувся.

https://booknet.ua/book/narodzhen-vognem-kniga-i-b410623