У відомому нам коледжі усе вирують і вирують нові пристрасті, але не лише навкого директорки та її молодої шанувальниці. Який вирок очікує злочинця, здійснившого крадіжку в кабінеті хімії? Скільки заборонених історій кохання відкриє для себе ще невгамовна студентка? І куди приведуть знов головну героїню її власні вуха та надто зацікавлений у всьому ніс? Новий розділ "Вишневого відблиску місяця" уже чекає...

— Усе буде добре. — повідомила вона спокійно і розмірено.

— Хотілося б Вам вірити... — сумна усмішка хотіла потонути в такій же сумній кольору вишні, відтінок якої напевно надавала помада, і тут я помітила, що наша dame d'école пересувається коледжем без маски.

— А ти спробуй не повір, то я тебе... — жінка засміялася не дуже голосно і навіть розгублено, але цього було достатньо, щоби миттєво віднести мене за межі нашої реальності.

— Що, на жабу перетворите? — безглуздий гумор бере кермо правління, так би мовити, у свої руки і намагається вигнати із нас обох раптовий сум.

— Ні, на другорічницю. — ніби ні краплі не здивуючись моєму зауваженню, хитро посміхнулася директорка, і усмішка її ожила, загравши, як раніше, яскравими фарбами.

— Це точно загроза чи Ви так високо цінуєте недовіру своїх шанувальників? — ми нарешті рушили з місця.

— Ха!

— Значить, у жабу не можете? — невтомно дошкуляла я.

— А ти хочеш стати жабою? — ми завернули до вузького коридору.

— Усе залежить від того, чи любите Ви амфібій... — я відчувала, що посміхаюся настільки по-дитячому і виглядаю нескінченно безглуздо, але саме це викликало на обличчі Її Величності розчулення.