Привіт, любі мої! 

Щоб б там не було, а свято наближається. Але ж є свята відомі, а є ті, які вже підзабулися.

сьогодні я виклала продовження новорічного оповідання "Лігво змієве". Заходье, читайте, я дуже вам рада! Ваша увага гріє серце.

Дія на цей раз відбувається в києві,  в новорічну ніч Софію й Василя, здається, очікує несподіванка...

 

Софія, розплившись у посмішці, замружилася, і раптом здригнулася від холоду на руціі. 

— Що?..

Золота змія в кілька витків обвивала вказівний палець, тяглася головою до нігтя. Смарагдові очі блиснули в промені сонця й відкинули зайчики на стелю. Софія здригнулася від страшних спогадів.

— Ох… Але… Чому змія?

—  Не подобається? Змія —  вона красива. Мудра і сильна. Я подумав…

Софія не знала, як і реагувати. Закусила губу, перевела подих. Силувано посміхнулася.

— Дякую, любий. Мудра і сильна як ти. І очі зелені. Буду дивитися на неї і тебе уявляти.

Знову, аж через рік, звідкись виник змій...Смичіль.

Смичілем називають змія-дракона, змія-василіска. Кажуть, що якщо змію ніхто не бачив шість років, вона перетворюється на шестиголового смичіля, а якщо сім, то на на золотого велетенського полоза. Вірять, що змій цей є уособленням древнього напівзабутого Велеса. Смичіль може виконати бажання, може вберегти (згадайте хоч Змієві вали), а може й знищити...

 ❤️ 

Підписатися на автора