Роман "Береги"

Вітаю, любі читачі!

Сьогодні хочу поділитися радістю. Нарешті я дійшла до роботи з чернетками своїх великих творів. Деякі з них за обсягом до 300 сторінок, а деякі — більше 900. Одну роботу я вже переписую напевне п’ятий раз, але про це згодом.

Так ось, нарешті почалася робота над чимось більш складним. Бо я дуже полюбляю саме великі твори. Мені в коротких оповіданнях бракує місця. Набагато цікавіше проживати з персонажами кожен день, спостерігати за їх радощами та поведінкою у складних ситуаціях, їх становленням як особистості, внутрішнім розвитком тощо. Коли пишеш книгу рік, а іноді два, три, то настільки проникаєшся ідеєю, звикаєш до героїв, що починаєш сприймати їх, як справжніх знайомих та друзів. До речі, саме тому останні глави для мене завжди такі болючі. Не люблю їх писати, бо потім ще довго сумую за своїми персонажами та атмосферою, в якій стільки місяців прожила.

На роман «Береги» мене надихнуло старе японське аніме «Кенді, Кенді». Не дивлячись на те, що я більше десяти років захоплююсь азійськими країнами та їх культурою, все ж аніме не мій улюблений вид анімації. На сьогодні є лише дві старенькі роботи, які я дійсно дуже полюбила: «Кенді, Кенді» (1976 рік) та «Довгоногий дядечко» (1990 рік). Ще радять глянути аніме «Полліанна». Можливо, згодом спробую. Я люблю подібний жанр, а точніше — атмосферу, наповнену сонцем і добротою.

Напевне ви вже зрозуміли, що я захоплююся дитячою та підлітковою літературою. Люблю добрі історії, переповнені мудрістю та повчаннями, що роблять людину людиною. Наприклад, як «Енн із Зелених Дахів» Люсі Мод Монтгомері. Хоча атмосферу твору мені дещо зіпсували останні глави першої частини. Для такої світлої книжечки вже занадто багато суму, неначе снігу на голову серед літа. Але від Енн я в захваті. Ідея створити дівчину, яка бачить світ геть іншими очима, ніж інші, мене покорила.

Також дуже люблю Джейн Остін і її «Гордість та упередження». Так, це вже не підліткова література, а жіночий роман. Але ж яка тонка та продумана до дрібниць психологія персонажів, смачна іронія в описах та діалогах!

То до чого я? Саме любов до таких творів і спонукала мене самій спробувати написати щось подібне, немовби об’єднати в одне ціле. І саме історія Кіоко Мізукі про зеленооку дівчину Кенді дала поштовх таки спробувати це зробити. Вона зіграла на всіх струнах моєї душі. І не лише моєї. У світі досі існує велика кількість фан-клубів цього твору. Глядачі, які вже давно не юні й самі виховують дітей, залюбки спілкуються на тему улюблених персонажів.

Можливо, велику роль зіграв саме відкритий кінець аніме? Хто знає. Занадто вже багато болю залишила Мізукі, хоч остання серія й була наповнена сонечком та веселим сміхом.

Тому я спробувала створити свою версію у цьому жанрі. Для того, кому досі болить завершення аніме про Кенді, роман «Береги» може стати його продовженням, хоч і з дещо іншими персонажами та сюжетними лініями. Але хто добре знає твір Мізукі, той одразу зрозуміє, про що я.

Запрошую всіх охочих разом зі мною відправитися у мандрівку в світ Ауріки Джойс та її друзів. Я не буду запевняти та переконувати, що історія захоплююча, бо смаки читачів різні, а я не видатний письменник. Але одне можу сказати точно: кожне слово написане з любов’ю та від душі, бо я дуже полюбила цей твір і його персонажів. Тому сподіваюся, що змогла хоч трішечки передати той настрій і ту атмосферу, які переповнювали мене при написанні.

Приємної подорожі!
 

МІЙ ТЕЛЕГРАМ-КАНАЛ