Вітаю, мої любі! Традиційно сподіваюся, що ви всі у безпеці, зі світлом та інтернетом, у теплі. 

Я до вас швиденько. Від сьогодні змінюється графік оновлень книги "Я відчуваю тебе" - продовження виходитиме щодня, крім вихідних. І до речі, якщо ви пропустили сьогоднішнє оновлення, то радо запрошую!

Історія непростих стосунків Анджея та Ніки триває і поступово переходить в емоційнішу фазу.

Шматочок із сьогоднішньої частини від Ніки

Помилка. 

Страшною помилкою було приходити сьогодні у маєток, та ще й разом з Богданкою. Та річ у тому, що вибору я не мала від слова зовсім. У найближчий тиждень Віру точно не випишуть. А тато звечора налигався так, що я боялася вибуху від концентрації алкогольних випарів у хаті, якщо не дай Боже запалю плиту. Але головною причиною став несподіваний (а коли він сподіваний?) карантин у дитячому садочку. Троє дітей захворіло на вітрянку і решту розвернули додому. Тому так. Діватися нікуди. 

Богданка, дізнавшись, що ми підемо у величезний будинок на околиці села, який вона вперто називала палацом, стрибала до стелі. Всередині мене ж все трусилося від страху, що ненароком Анджей складе два і два та здогадається про все. Хоча завжди можна придумати якусь казочку, не впевнена, що у випадку з ним це спрацює. 

У будь-якому разі варіантів у мене немає. Анджей був категоричний, коли пригрозив Вірі звільненням і стягненням назад коштів. 

Перед тим, як зайти, я провела виховну бесіду з дочкою. Суворо наказала не бігати, нічого не чіпати не спитавшись, і в жодному разі не підходити до господаря маєтку. 

Пф! Даремне стрясання повітря. Непосидючість і невгамовність моєї дитини з перших хвилин цього важкого понеділкового ранку поставила мене у вкрай незручне становище. 

Богданка шмигонула через усю залу, ковзаючись по ламінату, як на ковзанці. Для неї це була просто чергова пригода, для мене ж – важке випробування. 

– Стій! – пошепки, як мені здавалося, покликала я. 

Треба було прив’язати її на поводок, якщо я не хотіла, щоб вона кудись бігла. 

Ніби за помахом чарівної палички злого чаклуна, Богданка звернула на кухню, дрифтуючи на повороті. А там з несподіванки зупинилася, і я почула: 

– Привіт! А ти хто? 

Не думаючи про плями на підлозі чи тупіт, я кинулася навздогін і побачила картину з кошмарного сну. 

Не забуваємо підписуватися на сторінку автора, щоб не пропустити оновлення. 

Щиро ваша Ліна Алекс