Набридли типові історії кохання мільярдерів та бідних дівчат? А як щодо нетипової? Маємо сліпого багатія та не дуже заможну і зовсім не успішну дівчину, між якими більше непорозумінь і неприйняття, ніж палких почуттів. 

Це історія Анджея та Ніки з книги “Я відчуваю тебе” Ліни Алекс, яку хочу вам сьогодні порекомендувати. Тому що ця парочка мене зачепила, і вас точно не залишить байдужими. 

Анджей, багатий і пихатий, ховається від усіх в українській сільській глушині, тому що життя його зламалося після того, як він осліп. Він покинув родину і друзів, щоб ніхто не бачив його слабкості. Проте доля так повернула, що його самотність порушила Ніка, дівчина, яку він колись давно знав, з якою доволі весело і пристрасно проводив час. Відтоді минули роки, все забулося, от тільки Ніка тепер має дитину, про яку Анджей не в курсі. 

Чи зможуть вони забути взаємні образи, пробачити і спробувати відновити кохання? Чи подолає Анджей недовіру до Ніки? Чи намагання Ніки приховати таємницю зробить все тільки гірше? 

Читаймо і дізнаваймося разом!

Емоційний уривок

За мить мої вуха оглушило бряцанням розбитої тарілки об кахельну підлогу. 

– Ненавиджу тебе! – закричала Ніка. – Ненавиджу! Ти зруйнував мені життя! Розбив серце! Викинув на смітник, як непотрібну іграшку! Гадаєш, я хочу помсти? Колись хотіла. Але доля все вирішила за мене. Карма тебе наздогнала – ти вже отримав розплату сповна! Тобі мало? Хочеться ще? Але я – не ти. І ніколи не опущуся до твого рівня. Що б ти там про мене не думав. 

Її рішучі кроки глухо відлунювали від стін і меблів. А головне – віддалялися. 

– Стій! Куди ти йдеш? Ми не закінчили! 

– Мені плювати, – донеслося, напевно, вже десь біля дверей. – Якщо ти не збираєшся викликати поліцію за вторгнення до твоєї оселі, більше мені тут робити нічого. 

– Ти щось вкрала? Тобі були потрібні гроші? Для цього ти прокралася в мій будинок? 

З кожним її словом я втрачав розуміння того, що відбувається. Я не міг збагнути, чому вона тут, якщо нічого не вимагає, не пред’являє звинувачень і взагалі нібито нічого протизаконного не вчинила. Тому сам сипав звинуваченнями, намагаючись вгадати справжню причину. 

Ніка засміялася. Але це був зовсім не той сміх, який я пам’ятав. Не той веселий і безтурботний, а злий, сповнений гіркоти сміх. 

– Господи! Ти так нічому і не навчився. Мені не потрібні твої гроші. І ніколи не були потрібні. Мені нічого від тебе не треба. Тепер вже не треба. Знаєш, як у нас кажуть? Катюзі по заслузі. Живи, купайся у своїй багатій самотності, щоб жодна чергова курва тебе більше не потурбувала. 

Гупнули двері. Гучно і раптово. 

– Зажди! Тоді навіщо ти тут? Навіщо?! Ніка!!! – кричав у порожнечу. 

Я не встиг зорієнтуватися і зупинити її. Не встиг зреагувати. І тепер безпорадно витріщався у власній темряві, покинутий і розчавлений. 

Що це було? 

Тисячі питань без відповідей стучали залізними молоточками у моїй голові, спричиняючи біль і відчай. Я хотів знати. Більше за все зараз я хотів знати правду. Я мав право її знати! Якого дідька вона прийшла і нічого не вимагала?! Нічого не зробила?!

І після такої чуттєвої історії, не забудьте забігти на свіженьку главу мого гумористичного любовного роману “Справжній мужик”, написаного спільно з Лесею Найденко, та етнофентезі “Хранитиль Карпат. Витоки”.

Приємного читання!