"Я хочу бути психом" – це книга, яка є моїм особистим болем, що роз'їдає серце протягом декількох років, написана два роки тому. Осмислення та прийняття втрати, розділене на дві частини. Огида, страх, божевілля і втома. Те, як пізнала це явище саме я. Ця книга присвячена конкретній людині і як символічно, що я викладаю цей твір саме у її день народження.

10 грудня. Черговий день, черговий рік без тебе. Я навіть звикла до цього. Не знаю, чи прочитаєш, ти коли-небудь цю книгу, відпочиваючи далеко від цього божевільного світу. Не знаю, чи хочу, щоби ти знала, наскільки мені було тоді боляче... Так, фінал нашої історії дещо інший, не той, що у цій книзі, але зізнаюсь, що я багато разів собі уявяла саме таку розв'язку, хоч вона не менш сумна за нашу з тобою реальність.

Я тебе пам'ятаю і не забуду ніколи. Я знаю, що ти поруч. Я завжди це відчуваю. Саме ти той Бог, хтось у бездонних небесах, у кого я так віддано вірю, що би і хто про це не думав і не казав. 

— Ні, я не зможу! Я не зістрибну! — болючий крик-обіцянка, що губиться в міській метушні. Я шукаю тебе боязким недовірливим поглядом і бажаю тобі тільки одного: ніколи не дізнатися, як це третій рік поспіль так палко жадати прокинутися. 

 P. S. Друга і остання частина буде викладана надвечір, якщо, звичайно, ніщо і ніхто не завадить. 

Дякую за обкладинку Юлії Богуті ♥