Сьогодні до кінця доби діє знижка на книгу "Розкраяне серце", встигніть придбати її за найнижчою ціною. 

1oynn-Ob (активовано)

Також хочу запросити вас до моєї "Поневоленої", яка не так давно з'явилася на сайті. Це історія жінки, яка покинула чоловіка-монстра й втекла в невідомість. Нове життя здається спокійним, але чи все так легко, як здається на перший погляд?

Уривок:

— Ми збираємося на свята за кордон, сподіваюся, ти не образишся на нас? 

— Ні, ні, що ти! Звісно, що ні! 

Вдаю, що мені байдуже, але на душі неприємно, адже доведеться зустрічати Новий рік наодинці. Корній точно не дочекається дванадцятої, враховуючи те, що зазвичай він лягає о восьмій.

Хоча з іншого боку, минуле свято я теж пропустила, адже Віктор шлявся хтозна де. Прийшов зранку напідпитку, весь в губній помаді й із засмоктами на шиї. Добре хоч мав хороший настрій, то мене не чіпав.

— Гаразд, — каже з полегшенням Оксана. 

Ми вже збираємося заходити на подвір'я, коли несподівано чуємо грубий чоловічий голос, що лунає з двору сусідів навпроти.

— Ксеню, добрий день! 

Всі дружно розвертаємося і бачимо чоловіка, що неквапливо прямує до нас. У нього довгі вуса, великий живіт, що не сховати навіть під широкою курткою, а ще дуже червоний ніс. Я б дала йому не менше п'ятдесяти років, але судячи з усього він молодший, просто алкоголь, з яким у нього явно проблеми, додає трохи років.

— Добрий, пане Никифоричу, вам щось термінове? Чи просто привітатися хотіли? Бо ми ось до лісу ходили, то встигли змерзнути.

— Кажуть, до тебе сестра приїхала з дитиною, — чоловік зацікавлено дивиться на мене, ніби я музейний експонат, а не звичайна жінка. Кілька разів його маленькі поросячі очиська пробігаються по мені з ніг до голови, а потім затримуються на розбитій губі, яку добряче видно навіть здаля. 

— Це моя подруга, — невдоволено відповідає Оксана. — Ви менше слухайте, що там вам кажуть. Я – єдина дитина у своїх батьків.

— А ви до нас надовго? — крива посмішка цього чоловіка дуже мерзенна,  я не витримую його прямого погляду, тому опускаю очі додолу.

— На скільки треба, на стільки й завітали. Гарного вам дня, Степане!

Ксю просто розвертається і йде, тягнучи за собою санчата, на яких з байдужим виразом обличчя сидить Мирослава. Мені нічого не залишається, як буркнути Никифоричу нерозбірливі слова прощання і піти слідом.

За кілька хвилин ми вже сидимо на кухні та чекаємо, коли закипить чайник. Корній грається з Фіном, а Мирослава висить у телефоні.

— Ти маєш бути готовою до того, що вони пліткуватимуть, — каже мені Ксеня обережно. —  В селі все про всіх знають. А як не знають, то обов'язково щось вигадають…

— Яке мені діло, якої про мене думки абсолютно незнайомі люди? — відповідаю абсолютно щиро.

Приєднуйтеся до прочитання за посиланням.

Всім гарного дня!