– Він пройшов курс лікування, але це не допомогло повністю позбутися від залежності. На даний час він проходить реабілітацію, щоб назавжди покласти край наркотикам, – сказала я, не дивлячись їй в очі.

– І де він її проходить? – її тон все ще не заспокоювався.

– Раз в місяць він їздить в клініку на кілька днів.

– І що це за така реабілітація дивна? По- моєму, лікування проходять в стаціонарі, і не по кілька днів на місяць. 

– Іро, вистачить! – я злісно поглянула на неї. 

– Що вистачить? Ти звязуєш своє життя з наркоманом, який їздить тобі по вухах та розказує про якість вигадані реабілітації. Ти їздила з ним? Перевіряла? 

Вона піднялася на ноги на нервово почала ходити зі сторони в сторону. 

– Ні, і не збираюся. Я йому довіряю! 

– Так, як два роки назад. Життя тебе зовсім не навчило. Сліпо віриш йому, попри всі застороги. Я тебе ще тоді попереджала, щоб ти не спішила з одруженням.

Вона знала, що для мене це болюча тема, а все рівно її зачепила. Я піднялася та підійшла до неї. Мені погляд горів від гніву та злості.

– Не смій ніколи згадувати минулого. Зрозуміла? І ще одне: не потрібно влазити в моє життя та засуджувати всі мої дії.