Вітаю Вас, мої найкращі!

Не забудьте завітати до нового розділу "Не його квітки надії", що вийшов сьогодні.

Уривок з нового розділу:

Звуки плачучої скрипки увірвалися у свідомість, притягуючи до себе з особливим енергетичним відбитком. Це був не запис, однозначно, адже вібрації, що відбивалися від стін залу, луною потрапляли крізь шкіру, граючи на струнах пораненої душі, і саме це спонукало Єгора піти на той звук.

Крок, інший і за кілька секунд очі розширилися, а серце затріпотало ще швидше, заставляючи легені забути про основну функцію. Адже там, посеред залу, у колі із розставлених стільців, для особливих глядачів, на скрипці грала Маша. Рудоволоса відьма, від якої не можна було відвести погляд, віртуозно володіла смичком, зачаровуючи усіх довкола своїм талантом, а світло софітів, яке концентрувало свої промені на її постаті, тільки збільшували той ефект.

“Точно відьма”, – пролунало в голові у Єгора, який стояв, як вкопаний, не в змозі зайвий раз поворухнутися, ніби боявся, що щойно він це зробить, мана перед його очима зникне. Та мана ще вночі грала його тілом, а зараз на струнах душі, вивертаючи все з середини, і не зрозуміло було, чи то насправді, чи все ж контужений чоловік, у кожній зустрічній бачить тільки свою Квітку.

- Сподобалося? – перепитав хлопчина – волонтер, повертаючи чорнявого у реальність.

Єгор тільки головою кивнув, а за кілька секунд, в бажанні дізнатися більше, запитав:

- Хто вона?

- Це – Маша Свята, - відповів той, спочатку подивившись на зачарованого чоловіка, який не кліпав зайвий раз, а потім перевів погляд у зал, де рудоволоса красуня перейшла на ще вищій рівень майстерності, підіймаючи ноти настільки, що мурахи побігли шкірою. - З першого дня війни тут волонтерить. Вона кожну суботу грає для солдатів та для переселенців.

“Свята” – продублювалося в голові, а разом із тим гіркота заполонила ротову порожнину, спонукаючи чоловіка хмуритися, а в кармані не було жодної цукерки, аби перебити ту тягучу гіркоту.

- А де її чоловік? – спеціально задав каверзне питання, ніби перевіряючи свої здогадки, бо її прізвище могло мати мінімум три варіанти, один з яких вибивав ґрунт із-під ніг.

- Чоловік? – перепитав хлопчина, кинувши оком на незнайомця, але, все ж відповів на нестандартне питання: - Наскільки я знаю, у неї хлопця немає, не те, що чоловіка.

І тут все змінилося.

Під звуки скрипки, в голові заграли й переможні сурми, феєрверки спалахували в центрі сонячного сплетіння, а наполохані від тої феєрії метелики, почали пурхати в животі, в передчуттях чогось неземного. Квіти надії з новою силою розцвіли в душі, розносячи свій медовий аромат, і ті флюїди, що не можна було втримати, вирвалися з тіла, відправившись на зустріч коханій.

Стоячи на звичному місці, Маша грала, вкладаючи душу у кожен твір. Час від часу вона кидали погляди на своїх глядачів, відшукуючи у їхніх очах захват, що спонукав її грати ще чуттєвіше, але на цей раз, подивившись на чоловіка позаду, вона впіймала інший блиск.

Та іскра, що зародилася, щойно їхні погляди зустрілися – спантеличувала. Дівоче серце затріпотіло зрадливо, згадавши поцілунок та того, хто ним нагородив. Тіло запалало відразу, ніби їй різко не стало місця на цій сцені і нестерпно захотілося втекти, але зціпивши губи у тонку лінію, вона продовжила грати.

Читати книгу