Любі, обіцяла вам шматочок після закінчення «Імперії контрастів». Виконую! Зазираємо трішки у майбутнє цієї невгамовної компанії)

— Андрейс ерʼДераон! — пролунав на весь гуртожиток грізний голос ректора.

Рес з Ріном переглянулись і багатозначно подивилися на нас. А ми… а що ми? Зрозуміли, що прийти сюди було вкрай необачно з нашого боку і позадкували до панелі у стіні.

— Рія, не так швидко, — Рес зробив пас рукою і я зрозуміла — нікуди ми тепер змитися не зможемо, — що ви наробили?

— А чого це одразу ми щось наробили?! – обурилася я. 

Нічого ми не робили. Я ж не винна, що кілька студіозів переплутали інгредієнти і їхні зілля вийшли… не зовсім такими, якими вони хотіли? Та ще й із несподіваними побічними ефектами. Ну до чого тут я до безмозких курок, яких взагалі не розумію як дракони терплять.

— І що за побічні ефекти у їхніх зіллях? – обережно поцікавився Рес.

Нічого такого, що не можна було б виправити. Тижні за два. А їхні нерви я не чіпала — самі собі зіпсували, у дзеркало подивившись, самі й винні!

— Рі, якщо це те, про що я думаю… 

Нііііііііі, це крапельку інше. Те, що ти думаєш, можна було б за тиждень виправити.

— Андрейс! — знову на весь гуртожиток пролунав голос ректора. 

Куди більш грізний і нетерплячий цього разу. Схоже, добряче ми його дістали останнім часом. Але хто винен? Вони самі напрошуються, я ні до чого!

— Ріє, ти як маленька!

— Зовсім ні, — заперечила я. 

Я як зовсім доросла людина не нию, не скаржуся, а мовчки й цілком справедливо творю капості у відповідь.

— Раелія! — Рикнув Рес. Його наші витівки теж вже добряче дістали. — Сидіть тут і не дай дракон хоч поворухнетесь, доки я не повернуся. Потім з вами розберусь.

Моє повне ім'я з вуст Реса не віщує мені нічого хорошого… і не тільки мені. Хлопці теж це розуміли, та й увесь час доблесно були готові замість мене мати справу зі злістю нашого куратора, але я змусила їх стояти та мовчати. А то їм же гірше буде.

Кинувши на мене дуже багатозначний погляд, який, мабуть, мав нас на місці прибити або як мінімум заморозити, щоб Рес міг спокійно прибити після вислуховування зауважень на нашу і свою адресу від ректора, наш куратор вийшов.

— Встряли ви, друзяхи, — Рін зручніше влаштувався в кріслі, закинувши ногу на ногу і посміхнувшись.

Я уважно оглянула це диво, яке мій чоловік, з ніг до голови й діловим тоном промовила:

— Ти став жертвою в нерівній сутичці з фіолетовоокою.

— Рі, не сміши, — він посміхнувся ще багатозначніше, — я все розумію, але я — дорослий і навчений маг, це раз, — пф… наче ми тут самоучки! Мене Рес із семи років вчить! — і я контролюю заклинання Ана, які навіть тебе можуть не пустити назовні.

От же зараза! Дві зарази! А підготувався Рес. На мене заклинань наставив, на кого ще!

— Твоя пропозиція?

Рін нічого не відповів, багатозначно посміхаючись.

— Я з тобою розлучуся, — ми обидва давно про це мріємо.

— Рі, не сміши, — так, сама знаю — це і так трапиться, а наблизити термін ми ніяк не можемо.

— Я домовлюся з Мією.

— А от це вже угода, — в очах Ріна блиснув задоволений вогник. 

Я й так обіцяла йому це зробити, щоб вона знову не сердилася на свого вітряного недолугого вершника через його вітряні недолугі стосунки з дівчатами, але після невеликої «сварки» та «образи» категорично відмовилася це робити. Щоб знав! А то взагалі офігів, чесне слово. На диво, він тоді сприйняв мої слова серйозно.

— Поговори з Ресом, — винесла я ще одну умову.

— Чи не багато тобі? — хмикнув він.

— Мія… 

— Гаразд.

Я і не сумнівалась. Він же хороший, мій чоловік. Та й стосунки у нас завжди були хорошими, а все інше — лиш награно чи жартома. Та й повеселитися Рін любить, а тому й іншим веселитися ніколи не заважає (а то й навпаки) і вчасно змитися теж допомагає. 

Рес теж хороший, але надто ми його дістали останнім часом, тому краще в наступні кілька годин (як мінімум) на очі йому не траплятися. А то не подивиться, що ми його дорогоцінні підопічні, дістанеться нам. Ех, шкода мені мого куратора… що йому випала нелегка доля бути нашим куратором.

Ми з хлопцями миттю випарувалися з кімнати в тунелі, а далі починалися невеликі проблеми. Рес сильнішим за мене буде… 

— Рі! — смикнув мене Брай, — до Зака з Шином, не тупи. 

— Рес — фіолетовий!

— Хлопці там і вони щось знають.

Я скептично подивилася на друга, але Джейк впевнено потягнув за собою:

— Пішли.

— Ти впевнений?

— Ліам сказав, що може допомогти.

— Тобі сказав? — я навіть на те, що конкретно він сказав, такої уваги не звернула. — От гад!

Чого це мій рудий спілкується не зі мною, а з Джейком?! Сонячноокий, уловивши ці думки, посміюючись, потягнув мене коридорами.

У кімнаті старших справді були обидві команди з болду.

— Ну і що ви наробили? — зі смішками запитав Лім.

Я демонстративно зміряла його поглядом і відвернулася. Я ображена, між іншим.

— Образилася? — з такими ж смішками дехто рудий запитав мою спину.

— Угу.

— А від куратора сховатися хочеш?

— Джейка сховай, — пробубнила я.

— Ревнуєш?

— Ні!

— Тоді чого образилася?

Я насупилась. Сама знаю, що по-дитячому й абсолютно по-дурному, але ж гад! Просто мені подобалося, коли рудий спілкувався зі мною і я завжди така крута завжди про все перша знала.

«Ти з Ресом тоді говорила» — підкинув думку Джейк.

Бу бу бу!

«Рійко» — це вже думка від рудого, причому навіть у думці вловила смішки: «я готовий перепросити».

От же! Рудий – він і є рудий. І сердитись, і ображатись, при тому, що я і не сердилася, і не ображалася, не виходить на нього. Повернулась, подивилася на це диво веселеньке, на його спроби виглядати серйозним і повним каяття, і награно зітхнула, наче роблячи йому велику милість:

— Ну добре.

Дехто зі старшеньких посміхнувся, але це я помічала бічним зором, а ось варто перевести на них погляд — сама серйозність. Правда від цього ми всі дружно пирснули й засміялися, після чого все-таки перейшли до справи.

— Нам потрібно, щоб наш дорогий куратор нас не знайшов. Можете? — з явним скепсисом запитала я. 

Чого я зі скепсисом загалом сюди прийшла? А) Ліму я вірила, як і решті. Б) інших варіантів, окрім як просто відлетіти далеко і надовго, не вигадала.

Шин усміхнувся, решта теж.

— Що ви знаєте, чого ми не знаємо? — миттєво зорієнтувався у ситуації Брай.

— А ось це, — Найт потягнув за шнурок і дістав з-під сорочки круглий артефакт.

Я миттєво наблизилася і почала розглядати плетіння, Брай себе здогадками не обтяжував:

— Що він робить?

— Може приховати від фіолетових.

— Звідки у тебе таке? — це вже Джейк.

— У нас усіх такі є, — Шин дістав ідентичний артефакт, а за ним Лім та Зак.

— Навіщо? — поцікавився Брай.

— Для болда. Буде не чесно, якщо гравець в іншій команді буде сильнішим і зможе банально відстежувати наші пересування та зливати своїм.

На мою думку, це зайве — у грі просто не до цього. Я просто не встигала цим займатися, бо ніколи не пробувала і не помічала, що щось не так. А ось зараз переконалася — так, я не можу їх відстежити.

— А де наші такі? — обурився Брай.

— На гру вам дадуть. Ну і потім станете їхніми щасливими власниками, — сказав Шин, — один з бонусів для болд-команди.

— Вкрай корисний бонус, — посміхнувся Зак.

— А вони на здоровенну вагу та об'єм розраховані, — присвиснула я.

— Ну так дракона теж треба прикрити, — як для маленької пояснив Лім. Дивно, що я й сама одразу про це не подумала. Очевидно!

— Ага, і зараз ви скористаєтеся цією можливістю і замість дракона нас прикриєте?

— Ну якщо добре попросити, — тепер уже рудий усміхнувся.

— Найте, — я зазирнула хлопцеві в очі, — ти ж допоможеш нам, так? Тому що інакше вам доведеться нову команду собі набирати й навчати, а часу всього нічого залишилося… 

— Це вже проблеми торішньої команди, — він усміхнувся, дивлячись на Ліма.

— Заку, — я подивилася на нього, але тут згадала, що Лім — його обожнюваний кумир і перевела погляд на русого, — Шин… 

— Ммм... Ріє, бач, на наступні кілька годин у мене трохи інші плани, ніж сидіти з вами трьома.

Подумала, згадала, зрозуміла, що й інші мають своїх одноколірноволосих дівчат, та й плани теж, напевно. І взагалі тут без дівчини тільки один є, волосся такого просто більше ні в кого в академії немає, та й всі інші явно натякають на нього. Повернулась і зміряла Ліма поглядом. Рудий він і є рудий — точно вже збудував свій хитроволосий план і чогось від нас хоче.

«Рія!» — почула в голові рик Реса: «де ви, Емай тебе візьми?!»  

Оу, так Рес вже нас знайти не може… подивилася на рудого зовсім іншим поглядом:

— Дякую.

— Будете винні, — він усміхнувся.

Як вам шматочок?) Користуючися нагодою, запрошую вас до новинки «Снописці. Втеча зі школи обраних». Там вже таке, ух! Ніка розбирається з можливостями своїх снів і закидонами нічного знайомого, а Лінея знайомиться з іншими обраними «дітками» і дізнається від пророка про своє призначення. Дівчат чекають дуже непрості шляхи…