Морок. Закохатися в темряві. — Завершено!!!
Вітаю, мої дорогі!!!
Історія, Злати та Нестора, — " Морок. Закохатися в темряві", — завершено. Продовження цієї історії чекайте у другій частині, яка з'явиться ближче весни.
Уривок.
Злата погоджувалася з батьком. Нехай вона завинила перед ним. Але ж вона прийшла переконатися, що з ними все добре, а він просто вигнав її. — Це найбільше боліло. Зрікся її, так наче вона й не була йому ніколи рідною. — Невже так можна ставитися до дітей, навіть якщо вони провинилися? — Допитувалася сама у себе, та відповісти не могла. Хоча тепер чітко розуміла, що якщо в неї будуть діти, вона не змушуватиме їх робити усілякі дурниці, від яких вони страждатимуть.
За нею зачинилися ворота. Щойно пережите, яскраво відбилося на її самопочутті. Сльози ще скочувалися з очей. Зітхнувши, одягнула капюшон літньої легкої куртки, і подалася повільно краєм тротуару вперед. Вирішила трохи прогуляється, заспокоїться, а там викличе таксі. Не хотіла нічого. Вона ж плекала стільки надій, що батьки вибачать їй, та виявилося марно. Вороття назад немає. — Ну і нехай. Вона вже доросла, отже, мусить навчитися жити сама. Хоча від повноліття практично була самостійною. Подобалося заробляти свої гроші.
Знову здавлено хлипнула. Тамуючи у собі ридання. Позаду почулися кроки. Швидко змахнула сльози. Не хотіла, аби хоч хтось бачив, як вона плаче.
Її обігнав високий, кремезний чоловік. Він йшов великими впевненими кроками. Златі навіть здалося він на когось схожий, та опустивши очі брела далі, доки не побачила перед собою чиєсь взуття. Хотіла підняти погляд, та враз опинилася в міцних чоловічих обіймах. Злякатися не встигла, адже приємний чоловічий голос, пробасив.
— Не бійся — це я.
З полегшенням видихнувши, закрила очі. — Це її король мороку. Притиснулась до нього, наче він був останньою її надією та порятунком. Свіжі сльози скотилися з очей.
— Чому ти плачеш, моя золота дівчинко?
Дівчина відкрила очі, однією рукою витираючи сльози.
— Так, дрібниці. — Тихо відмахнулася.
— Не такі вже й дрібниці, якщо ти плачеш... — Заперечив чоловік.
— Будь ласка, не допитуй мене... — Прошепотіла. — А то зараз знову розплачуся.
Чоловік погладив її по спині, лагідно попросивши.
— Не потрібно, плакати, моя мила. Ходімо краще в машину. — Узяв за руку.
Підняла погляд він у чорній мантії, обличчя сховане у капюшоні. Зітхнула. Оглянувшись дівчина побачила чорний бобик. — Отже, він їхав за нею, а вона зациклившись на своїй проблемі, навіть не чула цього.
Посадивши її на переднє сидіння чоловік сів за кермо, що здивувало дівчину.
Руки чоловіка лягли на кермо, на правій руці Злата помітила грубий, широкий рубець. Якось інстинктивно торкнулася рукою його.
— Що це?
— Дрібниці. — Лиш відмахнувся король мороку.
— Нормальні дрібниці. — Шморгнула носом Злата.
— Справді, дрібниці, золота дівчинко. Бачиш я не плачу, на відміну від тебе. — Віджартовувався чоловік, ніжно накривши її тендітну руку своєю.
Спасибі, всім за підтримку, зірочки та відгуки. Завдяки вам історія писалася легко та невимушено. Безмежно вдячна вам за це. Завжди ваша ЛІЯ ТАН.
3 коментаря
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиВітаю ♥︎
Олена Булавінець, Щиро дякую!!!❤️❤️❤️
Вітаю з завершенням!! Натхнення на нові починання)
Роза Фаєр, ❤️❤️❤️
Вітаю з завершенням!!! Нехай натхнення ніколи не залишає!))
Анні Ксандр, ❤️❤️❤️
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати