Новий розділ

Нарешті змогла опублікувати новий розділ книги СІМЕЙНИЙ СТАН: ВСЕ СКЛАДНО. Нові шалені емоції, нові непорозуміння і нові інтриги. 

Часто люди поступають доволі нелогічно завдаючи іншим багато болю. Та це лише через те, що самі глибоко зранені. Чи все таки егоїзм? Як ви думаєте?

• Ну як пройшла зустріч?

Прошмигнути непоміченою не вийшло. Вона невдоволено тупнула і повернулася до хлопця.

• Добре. – натягнуто посміхнулася і спробувала знову піти, але…
• Я хочу знати більше. Ти летіла туди, як на крилах. Ти погодилася? – нахмурив брови.
• Я ще не вирішила. Не знаю… мені треба подумати. – вона спробувала надати обличчю невимушеності.
• Не вирішила вона. – хмикнув Іван і сів, через що з нього впала книга. – Скажи правду. Що їм не сподобалося і вони не будуть друкувати той сопливий твір. Коли в тебе щось виходить, ти задираєш носа аж до неба. – в його очах промайнуло полегшення.
• Ти такий товстошкірий, нечуйний і замість серця кусок каменю!
• Розумієш… - він продовжував знущатися. – Коли ти кажеш, що будеш письменницею, то навіть горобці на деревах сміються.
• Ну і хай сміються! А тобі самому не соромно? Вимахав під два метри, а мізків менше, як у тих горобців.

Вона не збиралася більше вислуховувати маячню, яка зачіпала за живе, і пішла в будинок. Насправді Іван не хотів її ображати. Просто, коли дівчина побігла у видавництво, він направду злякався, що вона стане знаменитою і вже не буде зацікавленою у цьому контракті. Та зможе піти, коли захоче.

• Іване, я забула ключ, дай свій!
• Ще чого?! Іди через задній хід. – він нарешті розслабився і задоволено посміхнувся.

 Хлопець знову ляг і зажмурився поринаючи у дрімоту. Та через раптовий крик Юлі мало не впав з гамаку.

• Я знайшла! Знайшла! Іване, я знайшла!
• Що?! Що? Що ти знайшла? – вмить підхопився на ноги не знаючи чого очікувати від цієї дикої дівчини.
• Я каблучку знайшла. – прибігла Юля показуючи йому свій трофей.

У її руці красувався перстень з чорним діамантом, що був куплений для зовсім іншої жінки.

• Я ж наказав тобі його викинути! – гнів вмить скипів у його серці нагадуючи про фатальну поразку.
• Як викинути?! Ти знаєш, скільки він коштує?!

Вона одягнула його на палець і підставила під сонячні промені милуючись дивною красою.

• Знаю! Бо я його купував! Дай сюди!

Він направився до Юлі з чіткою метою: відібрати і знищити свідка його приниження.

• А я її знайшла! – Юля знала ціну грошам.

Він схопив її за руку і спробував стягнути, але дівчина захищаючись боляче вкусила його за зап’ястя і помчала у дім аби сховати знахідку. Засунувши кільце під постільну білизну у шафі вітальні, раптом почула шум у своїй кімнаті. Зайшовши мало не оторопіла від подиву. Іван остервеніло скидував її речі у велику валізу.

• Що ти робиш? Облиш мої речі…
• Тобі пора забиратися звідси! – він продовжував хаотично витягати все із шухляд.
• Куди?! – вона ніяк не могла збагнути що відбувається і що такого зробила.
• Яка мені різниця?! Я вже шкодую, що взяв тебе!
• Як це взяв?! – закипіла дівчина. – Я тобі, що собака?!
• Думай що хочеш. Я не можу жити з такою неотесаною, як ти! – він махав перед нею нічною сорочкою.
• Ні, це я не можу жити з таким бовдуром!
• То йди. Ніхто не тримає. – вказав рукою на двері.
• А чому це я маю йти?! – вона сіла на ліжко. – Це мій дім.
• Ти забула, що я його купив?!
• А в пункті чотири нашого договору сказано, що після розлучення, він мій.
• Так. Тільки у пункті три, пише, що шлюб має тривати ще як мінімум п’ять з половиною місяців. Тому шукай собі на цей час іншу житлову площу.

На це аргументів у Юлі не знайшлося, окрім як спопеляти цього твердолобого ведмедя з явними емоційними відхиленнями, поглядом. Він же викинув її валізу за двері, а потім виставив і дівчину. Зціпивши зуби вона пішла та по дорозі пнула його автівку так, що в ній спрацювала сигналізація.