http://booknet.com/book/397291

Після розпису молоді сиділи за столом та приймали вітання. Надя ж сиділа як у  
себе на похороні. Коли вечір підходив до середини гості, що захмеліли, почали  
кричати молодим - "ГІРКО". 
Надя оніміла від страху. Але все ж таки піднялася. Молоді встали до поцілунку, у  
Наді виривалася душа від страху і від огиди до Яреми, в той момент коли до  
дотику залишалася лише мить, Олександра вже добряче сп'яніла і ледве стоячи  
на ногах, схопилася, і почала кричати, що ненавидить Надю і будь проклятий той  
день, коли, вона погодилася взяти її до себе в сім'ю, щоб Надя здохла, мерзенна  
й бісова тварюка, що її справжня мати німецька підстилка, вівчарка, хвойда,  
зіпсувала їй все життя. 
Олександра кинулася вихором на Надю і почала бити кулаками, потім кидати в  
неї тарілками, кров з Наді текла струмком. Всі спочатку застигли від подиву, від  
жаху, що почало діятись. 
Ярема стояв осторонь і спокійно дивився, що його коханка від ревнощів до нього  
в прямому сенсі вбиває свою доньку, Надію, тендітну ні в чому не винну дівчину. І тільки Федір Іванович озвірів від сказаного та вчиненого своєю дружиною,  
захищав Надію. 
Схопивши Олександру за руки Федір тихим, але дуже злим голосом сказав: 
- Ти більше ніколи не битимеш її. 
– Я більше тобі цього не дозволю. Взявши Олександру за виворот і потягнув до  
іншої кімнати. 
Так Надя того вечора дізналася, що вона не рідна донька. Але таємниця про її  
батьків так і не розкрита досі. Чи й немає жодної таємниці? І все дуже ясно? 
Не могла Надя витримати більше знущань з  себе, і втекла того ж вечора до  
Львова до доньки місцевого священника.

http://booknet.com/book/397291