Вітаю Вас, мої хороші! 

Сьогодні на Букнеті з'явилася ще одна НОВИНКА, яка варта Вашої уваги!

НЕ ЦОГО КВІТКА НАДІЇ - це історія кохання військового та волонтерки, що зустрілися при гірких, але доленосних обставинах. 

В цей роман "на фоні війни", я вкладаю частину своєї душі, залишаючи її між рядків. Історія вигадана, але багато сцен, які Ви прочитаєте у майбутньому, мають своє місце у реальності, у тій реальності, яку мені довелося пережити особисто. Емоції та відчуття - основа цієї книги. Час від часу, вони будуть бриніти, як натягнуті струни, відбивати пришвидшений такт барабанів, але й кохання тут буде вдосталь. Пристрасного кохання з відвертими сценами, оголеними, як дроти. І це буде прекрасно. Тож, якщо Ви готові пройти зі мною цей шлях, запрошую до моєї історії. і не забувайте: "Світло завжди перемагає темряву".

ФРАГМЕНТ МАЙБУТНЬОГО РОЗДІЛУ:

- На холощення! – відлунням різко вдарило в голову, а перед очима на кілька секунд з’явилася картинка: поле, мішені та кремезний чоловік у військовій формі з автоматом в руці. – Запам’ятайте положення тіла, відчуйте зброю, відпрацьовуючи усі рухи, - продовжував інструктор зі стрілецької підготовки, на своєму прикладі показуючи кожний наступний рух та положення автомата під час стрільби, стоячи.

- Данилко!

- Я, - почувся в голові його власний голос, ніби Єгор і правда був присутній на подібній тусовці.

- Запам’ятай: зброя жартів не любить, а помилок не пробачає! - відреагував вояка на несерйозне відношення свого підопічного, який стоячи в шерензі, крутив зброєю, ніби вона була іграшковою. - Всі почули? – тепер звернувся до всіх присутніх.

- Так! – луною відбилося в голові, накладаючи картинку на прошарок понівеченої пам’яті.

- Ставимося до зброї, як до зарядженої; контролюємо напрямок стволу; не тримаємо палець на спусковому гачку, якщо не збираємося робити постріл… - слова чоловіка, одне за одним лунали в голові, з кожною секундою збільшуючи головну біль, аж поки картинка не обірвалася, повертаючи Єгора в реальність.

Гул у вухах збільшився, спонукаючи дорослого чоловіка знову скривитися, вже вкотре хапаючись за скроні, і це робило його таким слабким. Навіть ті рани, що старанно були заштопані медиками, не приносили йому таких клопотів, як та клята контузія, що відібрала у нього три місяці життя, половину з яких, як виявилося, він провів на фронті, захищаючи батьківщину від підступного загарбника.

ЧИТАТИ КНИГУ

ПІДПИСАТИСЯ НА АВТОРА