Прогуляємося виноградниками?

"ФРАНЦУЗЬКИЙ АКЦЕНТ"

КНИГА БЕЗКОШТОВНА!!!

Сьогодні день Винороба)
І я залюбки вас запрошую до книги, де я така тематика.
А ще багато кохання, пристрасті, лаванди, прогулянок і розмов від яких тріпоче серце.



Книга, яка полонить, подарує тепло та неймовірну кількість гарних емоцій!!!

Уривок:

  «Через пів години ми йшли лозами і розмовляли про те, чим займаюсь я останні сім років.

— Ти винороб, ти гарно готуєш,… ти неймовірно галантний та дуже привабливий. — Її чесність мені так сильно імпонує, що я все більше і більше захоплююсь нею. — Як такий, як ти, і досі не одружений?

— Це повинно бути на все життя, як в моїх батьків. Краще вже не одружуватись, ніж провести не з тією людиною життя, аніж мати обручку на пальці і не бути з коханою людиною. Це не те, чого я хочу. Кохання та пристрасть. Ось що має бути між двома людьми. Кохання це- як ніжне біле вино,… як грайливе рожеве вино;… та сповнене пристрасті та насолоди червоне вино. Таким я бачу кохання.

— О, Тео… ти неймовірний чоловік. Вірю, що ти знайдеш те, що бажає твоє серце. — Лорен мило посміхнулась, і торкнувшись моєї щоки, провела по ній теплою долонею. Зніяковівши від власних проявів ніжності, вона швидше закрокувала між рядами винограднику і запитала: — Ти виготовляєш рожеве вино? Правильно?

— Так. Саме так. А ще я допомагаю батькам зі збором лаванди. Це наш основний бізнес. Вино я виготовляю для місцевих кафе та ресторанів, і звичайно для себе. Люблю цим займатись. Це – моє.

— Це чудово, Тео. — Лорен вдихнула теплий вечір Провансу і прошепотіла: — Таке відчуття, що я приїхала додому.

— Це гарне відчуття. — Я дивився на неї і мене переповнювало тепло. — Лорен?

— Що? — Вона подивилась на мене і я голосно глитнув.

— Можна тебе обійняти?

— Так. — Лорен посміхнулась і притулилась обличчям та долонями до моїх грудей.

Мої руки обплелись довкола її талії, і я наче розчинився в цьому моменті. Мені кортіло запам’ятати все: аромат її тіла; стукіт серця; розмірене дихання та тепло її рук.

Зі мною, ще ніколи такого не було. Добре. До болю добре. Хіба так може бути? Виявилося може. Я знав, що ми не зможемо бути разом і від цього моє серце стискалося.

— Дякую за те, що ти тут.

Вона встала навшпиньки, і дотягнувшись до мого підборіддя, поцілувала в нього.

— Дякую, що зголосився прийняти мене на віллі Ламбер».

 

Моя сторінка на Букнет

Моя група фейсбук

Моя сторінка на фейсбук