Трохи закінченого) Чесно кажучи, ніколи не думала, що буду писати гумористичні книги. Чого вже там, мої друзі теж ніколи б не подумали, що це моє) Але ні, зайшло. Тому ніколи не бійтесь експериментувати) Заходьте у "Відьмину службу підтримки" і насолоджуйтесь вихідними. А то з цими тривогами і дронами без гумору взагалі ніяк)

 

— А що Алан? Я ж не на побачення йду. Це просто вечеря. Нічого такого.

— Головне не забудь йому про це сказати. А то цей лорд точно до тебе підкатує. Не подобається мені він. От зовсім! — буркотів диван. — А ти бачила, як він йорзав своєю дупою, поки пив воду?

— Лорі, чому я мала дивитись на його зад? — сміялась. — В моєму світі крім чужих сідниць ще лиця існують. Яка мені справа, як він сидів на тобі, ну правда?

— Повір, Ело. Я розбираюсь в чужих дупах. І його була особливо підозріла.

— Чим? — простогнала я, втомившись від дискусії про філейну частину столяра. Чув би мене зараз Алан...

— Ціною! Та на мені, за все моє свідоме життя, ніхто не сидів з такою дорогою тканиною на дупі! А це вже про щось та й говорить. Не думаєш?

— Думаю, Лорі. Думаю, що якби знала тебе в студентські роки, то писала б наукову роботу не по психічним особливостям гномів. Скоріше за все, вона була б на тему «Дискримінація за заможністю сідниць». Такої точно ніхто не писав ще.