Привіт, народе. Я до вас зі ще одною продою на "Відьмину службу кол-центру") Виклала ще ніччю, буде що читати до кави. Тим паче, з цими нічними тривогами ніхто не висипається. За традицією, якщо не читаєте не закінчені книги, запрошую вас у першу частину - "Відьмину службу підтримки")  Тихого дня вам і поменше чужого божевілля)

— Це все стійка...красень тут ні до чого...— простогнала від головного болю.

— Як ти його назвала?!

— Кра. Сень. Гарний же.

— І чому ти так звеш чужих людей, а не мене? От хіба я не гарний для тебе? Чому він, Тайро? — Скай стукнувся лобом в моє плече і продовжив щось буркотіти собі під ніс.

— Бо він просто красень, а ти мій хлопець.

— Хто...?

— Хлопець мій, а якщо ще не будеш буркотіти на вухо, то будеш коханим хлопцем, — прохникала. — В мене голова болить дуже, поїхали вже, а? Я в ліжечко хочу...

— Жінко, якщо ти зранку на тверезу голову відмовишся від своїх слів, то я...

— Та прибивай собі, тільки до ліжка довези...! — пузіхнула, вмощуючись зручніше на задньому сидінні. — Я спати хочу...

— Зацілую, Тайро. Зацілую. Який бовдур буде бити людину, яку любить?

— Та цілуй собі, тільки в ліжку, щоб я поспала.