Сьогодні опівночі буде прода на "Відьмину службу кол-центру") Знаю, була велика перерва через  дурні життєві обставини. Але я сподіваюсь, що книга повернеться назад на своє місце, тому буду вдячна за будь яку підтримку. А якщо ви читаєте лише закінчені книги, то запрошую вас у першу частину - "Відьмину службу підтримки")  Теплої ночі і з наступаючим святом)

— Ти ж мені порадила люмінесцентну фарбу! Точно ти, я твій голос запам'ятала! — тріумфально викрикнула жіночка, а я таки згадала, що дійсно радила нещодавно  фарбу для волосся, яка в темряві світиться.

— З нею щось не так? Не світить? Не пофарбувала? Не прийшла? — почала перебирати можливі варіанти, за які мені зараз впишуть по перше число.

— Ну що ти, дівчинко! Чудова фарба! Світить так, що потяги геть не здирають її, коли моїх козочок збивають...— на краю свідомості промайнула вирізка з нещодавніх новин, де потяг з'їхав з колії через неонових кіз. Невже...? — Біда в тому, що перший потяг порозбивав усі ліхтарі, а поки їх не поремонтували, ці живодери їдуть, як нічні метелики!  Тобто, як ізверги сліпі, прямо на моїх нещасних козочок, пофарбованих тією фарбою! Та в мене вже валеріянки в окрузі не хватає, щоб заспокоювати їх!

— Пасажирів...? — загальмовано перепитала, намагаючись переварити в голові ситуацію.

— Козочок!