Усім привіт!

Дорогі читачі, сьогодні поговоримо про внутрішню боротьбу, яку іноді переживає автор.

Уявіть собі негідника, який через свій хворобливий егоїзм отруює життя оточуючим, бо все має бути так, як він собі запланував, а думка інших – це те, з чим можна не рахуватись. Він вміло маніпулює, погрожує, залякує, доводить до відчаю… тероризує. Він – реальна загроза. Кожне його слово повне отрути, кожен вчинок викликає огиду. Уявили? А може, хтось і здогадався, кого я маю на увазі?

Мабуть, ті, хто вже читав роман “Дівчина, якої він не знав” одразу впізнали негативного персонажа. 

Вдалий вийшов поганець! І читачі висловлювали щодо нього свої ненайкращі емоції, і я сама чи не вперше захотіла розправитись з героєм своєї книги… Так би мовити, я тебе створила – я тебе і знищу. Хоча раніше обмежувалась покаранням або перевихованням негативних персонажів. Мабуть, просто раніше ТАКИХ ще не було. Різні прораховувала для нього варіанти. Проживала боротьбу світла і темряви в мені :)))) Ніби ж після всього, що накоїв, заслуговує на знищення, але ж хіба я так можу з живою людиною, хай і в книзі? Мабуть, на мою совість вплинуло те, що герой створений із кількох прототипів… А з іншого боку, якщо його не зупинити, отруюватиме життя героїні і надалі. От така дилемма.

Довго думала, що робити. І от доля цього негативного персонажа вже вирішена, про що і прочитаєте в наступних главах. Як вважаєте, що перемогло совість чи моя неприязнь до поганця?