Рецензія на оповідання Cogito, ergo sum

Я шукала найкоротший твір серед робіт-учасниць конкурсу "Знайомство з відьмою" з однієї причини: мені було дуже цікаво, чи можливо у малому обсязі написати повноцінну історію. Історію, яка б зачепила щось у душі читача. Саме тому я обрала роботу Cogito, ergo sum. (посилання - https://booknet.ua/book/cogito-ergo-sum-b407628 )

Вона має 11 сторінок, і не єдина така, є у конкурсі твори меншого обсягу. Але ця робота сподобалася мені найбільше. Тому і мова про неї.

Що сподобалося?

По-перше, те, що у фокусі стосунки між братом та сестрою. Найчастіше пишуть або про колишніх коханців, або про майбутніх, рідше - про стосунки між друзями, або між дітьми та батьками. Значно рідше можна побачити дорослих брата і сестру, які навіть у дорослому житті зберегли теплі стосунки і здатні розуміти один одного наче з полуслова. Принаймні, я бачила таке нечасто, і тому була дуже рада саме такому рішенню автора. І стосунки між братом та сестрою ну дуже сподобалися. Таке порозуміння, яке є у них один з одним у людей насправді трапляється нечасто. То ж я отримала задоволення, слідкуючи за діалогами цих героїв.

Друге, що сподобалося - сюжетні повороти. Обсяг твору малий, але автор гармонійно вплітає у нього цілих два несподіваних ходи. Для мене принаймні. Можливо інші читачі здогадалися про все одразу, а я - ні. Можливо, це тому, що мені дуже сподобалися герої і я із задоволенням та деяким болем також, враховуючи їхні життєві обставини, спостерігала за їх комунікацією, через це навіть забула, що читаю містику. Тому, коли містичні моменти себе проявили, для мене це стало несподіванкою. У будь-якому разі все це досягнення автора, бо він написав стосунки брата і сестри так, що вони привертають увагу не менш ніж всіляка там містика.

Також сподобалися міркування про існування. Вони дуже коротко йдуть у тексті, у кінці твору ця теза про "я мислю, значить існую" не згадується взагалі, але сама спроба додати її у твір, осмислити, мені подобається.

Що не сподобалося?

Твір здався наче не завершеним, адже проблема чи радше ситуація, з якою зіткнулися герої, так і не вирішилася. Так само і не зрозуміло, чому вони взагалі потрапили у таку ситуацію, чому брат опинився там, де опинився, чому сестра його бачить (не можу писати докладніше, бо це може вважатися за спойлер). Після прочитання останнього рядка оповідання одразу поста​є питання "І що далі?". ​Чи будуть вони разом навічно, чи ні? Чи існують вони взагалі, як питав Олексій, чи ні? Чи є якійсь таємний сенс у тому, що все закінчилося так, як закінчилося, чи автор просто хотів розкрити тему про "разом назавжди" таким чином і все? Бо у середині оповідання автор поставив проблему існування, згадав цю цитату Декарта і спробував прорефлексувати з цього приводу устами свого героя Олексія. А в кінці все звелося до простого  "головне, ми разом". Ось цей перехід здався мені трохи дивним, різким, мабуть. У такому разі можна було і не згадувати Декарта взагалі, нічого б не змінилося. Можливо, все це є специфічним авторським задумом, який я не до кінця зрозуміла. Це також можливо, я з цим не сперечаюся.

І ще під час читання виникло питання: брат так піклується про сестру, а що ж батьки? Де вони? Що думають про них Настя та Олексій? Чому тільки Олексій поруч з Настею, а не мама чи тато?

Водночас все ці, так би мовити, мінуси, що я згадала вище, не можна вважати мінусами як такими. Скоріше то є мої враження та роздуми, якими я ділюся після прочитання твору.

В цілому, оповідання мені сподобалося, після нього залишається певне відчуття, яке дуже складно описати. Воно не погане, не добре, щось посередині. І ще це оповідання примушує поміркувати над життям та всім іншим - це є головним для літературного твору.

Рекомендую для прочитання. Думаю, оповідання Cogito, ergo sum сподобається майже всім.