Рецензія на конкурсний твір "Незіграна ставка"

Вітаю всіх!

Хотілось би поділитись враженнями від одного з творів, що був заявлений на конкурс «Знайомство з відьмою». Автор: Станіслав Войтюк. Оповідання: Незіграна ставка. 

Події протягом всього оповідання відбуваються в одному й тому самому приміщенні, де проходить гра в покер. Автор поступово нагнітає напругу сюжету, розбавляючи його флешбеками головного героя - Бориса, котрі мають трохи прояснити його мотивації: заради чого він грає? Так, гроші тут не на останньому місці, але то було б надто банально, щоб сідати за стіл з такими гравцями.

Читачеві не одразу, та все ж дають зрозуміти, що за столом зібрались далеко не люди. В усякому разі - не всі присутні з них. Потроху розкриваються імена богів та напівбогів, що прийшли розважитись у такий манер. І головний гравець, заради котрого й затівалось це грандіозне дійство, щоб заманити його до хитро розставленої пастки. 

Авторові вдалось відтворити азарт гри, вправно маніпулюючи деталями та емоціями, що доповнюють напружену атмосферу. Маски на обличчях гравців додають загадковості сюжету й деякої містичності, особливо після того, як їх було скинуто.

Окремою лінією йде таємнича постать жінки, що постійно знаходиться поруч з основним гравцем, і поступово стає зрозумілим, що вона далеко не пересічний персонаж, хоча й не врахований головним героєм, та це лиш додає йому адреналіну, змушуючи на ходу міняти давно прорахований алгоритм запланованих дій, вводячи до них несподіваний елемент.

Хто ж виграє? Головний герой? Чи головний гравець, за плечима якого такі комбінації, у порівнянні з котрими карколомні операції сильних світу цього здадуться дитячими забавками? І яким буде цей виграш?

Все це можна дізнатись, прочитавши містичне оповідання Станіслава Войтюка "Незіграна ставка". Особисто я отримала неабияке задоволення від сюжету, неоднозначності героя та неочікуваного фіналу, котрий цілком можна розвинути у більш широку версію з продовженням.