Вітаю, друзі!

Нарешті прийшов час познайомитися з креативним оповіданням Холод Влади «(Не) бійся своїх бажань». https://booknet.ua/book/ne-bisya-svoh-bazhan-b409078 Варто відразу відмітити яскраву обкладинку, яка дійсно відповідає змісту, а заодно застерігає — обережно, тихше на поворотах, адже не завжди вдається пригальмувати на слизькій трасі та не розбитися у крутому піке.

Твір не дає ні хвилини на роздуми, а відразу, з першого речення, з перших слів «чіпляє» читача на гачок. Головний герой Костя опиняється у розбитій машині посеред траси, та з подивом розглядає пляму крові на своїй білосніжній сорочці, а пекучий біль не дозволяє йому зв’язно думати. Який біль сильніший: душевний чи фізичний? Що більш нестерпно? Коли серце розривається від образи на кохану Лесю, яка вирішила з ним розійтися, чи коли життя поступово покидає — з кожною краплею крові, з кожним спертим подихом стає все болючіше і важче. Крижаний холод все більше сковує тіло, проте все ще є надія залишитись живим не дивлячись ні на що.

Раптом чоловік опиняється у себе вдома. Він сподівається, що все було тільки сном — аварія та розставання з дівчиною. Тоді чому він ніби перебуває у напівмаренні, а тіло неймовірно болить? Та ще й навколо голови з’явився криваво-червоний німб, що нагадує надкушене яблуко. Але краще вже злитись, ніж боятись. Особливо, коли заледве вибив скло душової кабіни, де його переслідували дивні написи. Тікати пошвидше з квартири, яка з кожного кутка кричить, що Леся його кинула. Невже він насправді загинув? Де він взагалі знаходиться? Куди бігти? Лише б подалі звідси.

Промінчиком до порятунку, світлом у кінці тунелю може стати тільки кохання. Однак чому Леся його кинула? Може в усьому є і його провина?

Костя вирішує детально у всьому розібратись. Та навколо панує моторошна тиша, кудись зникли люди, а його самого поглинає пітьма. Додзвонитись хоч до кого-небудь теж не виходить, на всі виклики чує тільки протяжний гудок. Де знайти хоч одну людину? Він не хоче здаватись, скоріше прагне дізнатися, що насправді сталося. Несподівано так захотілося ще раз побачити Лесю, торкнутися до неї, обійняти. Адже саме вона стала його світлом посеред мороку, тільки кохання до неї могло його врятувати, витягти з цього марення.

Оповідання «(Не) бійся своїх бажань» змушує зупинитись, задуматись про сенс життя. Іноді в погоні за якимись експериментами, гострими враженнями забувається найголовніше — рідні люди, які справді про тебе переживають і піклуються. Дуже гарно сказано: «Допоки ми живі ми ще можемо щось зробити, можемо зізнатись, можемо обійняти, можемо нарешті довіритись іншим, а не постійно все тримати в собі».

Твір відразу затягує в безодню людської підсвідомості, яка таїть в собі непроглядну темінь із безліччю секретів, куди провалюєшся все глибше і глибше. Як же повністю не втратити себе? Слід пошукати свій світлий вогник, який насправді десь зовсім поруч, і тільки чекає, постійно чекає уваги та ніжності. Треба встигнути навчитися цінувати кожну прожиту мить, кожні обійми, кожен подих. Саме дійшовши до межі Костя зрозумів цю просту істину, та чи зможе він з мороку повернутись до коханої, щоб сказати найважливіші слова?

Рекомендую прочитати твір «(Не) бійся своїх бажань» від Холод Влади, а потім ще раз перечитати. Тут ви не зустрінетесь з вурдалаками та упирями, але поринете у таємниці людської підсвідомості. І ще хтозна, що страшніше: чи боротися осиковими кілками та срібними кулями з нечистю, чи опинитися сам на сам зі своїми прихованими страхами та переживаннями? Від себе, як кажуть, не втечеш…