Просто зараз на книгу "Зникла наречена" діє знижка.

Трохи більше про книгу:

❤️ Ми з сестрою стали полонянками ще в дитинстві. Наші долі було вирішено: стати дружиною вельможі, народити спадкоємця з сильним магічним потенціалом та просто не показуватись нікому на очі.
Але напередодні свого весілля мені вдалось зникнути. Втекти просто з-під носа нареченого.
Все чого я тепер хочу – визволити сестру та повернутись в рідну країну. І все йшло за планом. Доки в містечко, де я переховувалась останні роки не навідався королівський інспектор.
Яким же було моє здивування, коли мені стало відомо, що це…

– Мати-настоятелько, я хотів би забрати свою майбутню дружину! – почувся чоловічий голос по той бік зачинених дверей.

Щось здригнулося всередині. Тріснуло, як тонкий лід, не витримавши тяжкості. Я завмерла, прислухаючись до цього голосу: низького, трохи хриплуватого, що змушував щось всередині відгукнутися тремтінням. Я відчула себе загнаним у куток кроликом.

Прокляття! Що таке сталося, що лорд так поспішає затягнути мене під вінець?

Я стиснула кулаки. Матінка так просто не віддасть мене. Вона цілком точно стоятиме на захисті правил монастиря. І тільки вони всі розбредуться, я зникну, не привертаючи такої непотрібної зараз уваги.

– Це виключено! – Не підвела моїх очікувань матінка Карілья. – Йєрі має очистити свою душу і розум, просити у Єдиного пробачити її гріхи…

– Мені цікаво, куди дивилися ви, якщо дівчина, яка потрапила сюди майже дитиною, зуміла в цих стінах згрішити? – досить різко поцікавився той лорд Тверг, який захотів стати моїм чоловіком. – Убік, матінко! Я бажаю бачити свою наречену!

Я судорожно вдихнула, зробила крок від дверей, з рукава в долоню ковзнула та сама куля. Він не відступиться. Такі не нехтують планами та цілями. І в цей момент я зрозуміла – часу я більше не маю.

Духи та пращури, аби у мене все вийшло! Я стиснула кулю в долонях, прошепотіла слова активації і заплющила очі. Куля тріснула. Між долонями заструменіло блакитне сяйво. Печатку ніби окропом ошпарило.

Я закричала, не чекаючи такого болю і впала навколішки. І цієї миті все почало рухатися. Маленька сіра келія закрутилася навколо мене. А я корчилася від болю, обгороджена щільною завісою із блакитного світла. Здавалося, що я вже була в іншому місці, але все ще чулися голоси священика, матінки, уривки лайки чоловіка, що прийшов, щоб мене забрати.

Краєм ока я відзначила, як відчинилися двері, впала смужка світла від дверного отвору. І тут на світлому полотні з'явилася чорна тінь.

– Прокляття! – вилаявся чоловік з красивим, трохи хрипким голосом. І мене охопила паніка.

Невже не встигну? Невже все дарма? І тепер мені дорога на шибеницю за спробу втечі? Краще померти тут і зараз, ніж бовтатися в петлі на втіху роззявам!

Але наступного моменту печіння стало нестерпним. Я знову закричала.

– Я все одно тебе знайду! – чи то сказав чоловік, чи то мені це почулося.

Яскравий спалах. Різкий біль. І удар, що вибиває повітря, об землю.

З останніх сил я розплющила очі і... заплющила, зазначивши, що над головою, шелестячи листям, зімкнулися гілки дерев. А отже, я таки втекла! Втекла ж?

Чудового дня та мирного неба всім. З любов'ю та теплом, ваша О. Гуйда.