Рецензія на конкурсний твір «я все ще мрію»

Моє шанування, друзі!

Нетипова історія для конкурсу «Я все ще мрію» від Софії Вітерець стала для мене справжнім відкриттям. Оповідання пронизане легким осіннім смутком і вірою в краще, воно стає такою собі надією, далеким жевріючим вогником у цей надзвичайно важкий час, змушує задуматись і відпустити минуле. Тут ви не знайдете чудовиськ, які чигають у підворітті, навіть не налякаєтесь від відьомського шабашу, адже все зовсім інакше … Оповідання точно не залишить вас байдужими.

Отже, жили-були дві сестри Вітрук — співачка Еля та акробатка Тоня. Дівчата обожнювали одна одну, адже з рідні в них більше нікого не залишилося. Вони мріяли в один прекрасний день стати відомими та вдало виступити на шоу талантів України. Спільна мрія давала наснагу тренуватися і вперто йти до мети, не дивлячись на нервове та фізичне виснаження. Окрім репетицій та кастингів, дівчата продовжували працювати, щоб заробити грошей на прожиття та гарні сценічні костюми. Яке ж було щастя, коли старшій сестрі Тоні вдалося отримати запрошення на талант-шоу, проте Еля запізно подала анкету, тому не пройшла на кастинг.

Минуло два роки. Проте Еля і досі працювала адміністратором продуктового магазину, облишивши спроби здійснити мрію — стати відомою співачкою. Що ж сталося? Чому доля так гірко повелася з дівчиною? Два роки тому Еля як могла допомагала Тоні — носила смачненьке, підтримувала, віддавала заробіток для покупки костюмів. Нарешті вони змогли разом переїхати до Києва, де талант Тоні розквітав на очах — її запрошували виступати, вона давала інтерв’ю, тому могла кинути роботу адміністратора. Серце Елі чомусь передчувало недобре, вона все більше боялася за сестру — єдину рідну кровиночку. Передчуття не обманули. І на фіналі талант-шоу старша сестра навіки покинула молодшу, не справившись із занадто складним трюком.

Два роки страждань спливло, а Еля ніяк не могла виборсатися зі свого горя, що постійно ятрило душу. Раптова зустріч з магом мрій (хоч і у відставці) все змінила в її сумному житті. Новий знайомий на ім’я Стас виявився емпатом, і тому зміг гостро відчути біль дівчини, а тому зумів їй допомогти знайти шлях у житті. Саме зустріч з магом нарешті змусила Елю вилити своє горе гіркими сльозами, саме ця зустріч стала вирішальною для неї. Як сильно їй справді бракувало слів підтримки, здавалось би, зовсім чужої людини, як сильно вона прагнула виборсатися із замкненого кола відчаю і горя.

Оповідання «Я все ще мрію» зачіпає не на жарт ніжними образами головних героїнь, допомагає знайти відповіді на питання, які зараз турбують багатьох. Глибока мораль в словах: «Не дай комусь перешкодити твоїм мріям. Я вірю, що тобі вдасться все».

Твір обов’язковий для прочитання. Мені прийшлися до смаку гарно прописані описи, що дозволяють глибоко проникнути в історію. Оповідь спочатку пронизана прагненням світового визнання, потім огортає болем втрати і зневірою, а закінчується промінчиком надії. От би кожному зустріти мага мрій, та ще й емпата, котрий знайде правильні слова і напучення на майбутнє.