— Я хочу лише народитися раніше! — Ада підскочила – на цей раз очікування було безглуздим.

Між ними повстало тридцять років – така собі майже непомітна різниця у віці, яка ніколи не буде прийнята ані суспільством, ані самими жінками. Та хіба вона була винна, що закохалася? Цей неперевершений образ, овіяний квітковими парфумами, осяяний крижаною усмішкою, осліплений світлом сіро-зелених очей, що величною директорською постаттю повстав одного разу перед її класом, навічно врізався в пам'ять, просочився в серце і розтанув у дівочій душі, наче в прірві. Це було кохання з першого дотику їхніх поглядів, із першого переплетіння їхніх подихів. Це повинно було минути, але каверзне почуття не відпускало й досі, поневоливши і без того змучену любовними тортурами дівчину.

Колись вона жалкувала, що неможливо повернути час назад, щоби відвернути страшенне лихо від своєї родини. Потім, коли смерть стала звичним гостем у її хаті та житті цілком, вона мріяла повернутися у минуле, щоби помінятися із небіжчиком місцями, якщо не можна було воскресати із мертвих... А тепер новий непокій, уперше спричинений самим життям і чимось, відмінним від смерті...

Час... Час... Час... Чи здатен його хоч хто обдурити? І за що ж платить головна героїня, застрягла в оманливому часовому просторі? Чи чує небо наші молитви, чи воно здатне лише знущатися та безжально карати за законами карми, які не відкриває чомусь наперед? Герої "Покараних життям" поступово намагаються розібратися із усім цим!