– Що там? – нетерпеливо запитав Саша.
– Кінець твоїм страхам.
Він звузив очі та відкрив долоню.
– Ти його не викинула? – відчайдушно запитав він, беручи його в руку.
– Ні. Для мене це єдина згадка про наше кохання. Воно зберігає в собі всі найкращі моменти.
Вперше, в його очах я побачила сльози, але він швидко взяв себе в руки. Зачаровано дивився на мене, не відводячи погляду. Взявши мою руку, він поцілував її та надів перстень на безіменний палець.
– Зараз не найкращий момент, щоб відкрито довіритися майбутньому. Мені спершу потрібно вилікуватися, щоб ти була впевнена в подальшому житті зі мною. Я відчуваю твій страх, але від своїх слів я не відмовлюся ніколи. В майбутньому хочу, щоб ти стала моєю жінкою, щоб ми кохали один одного все життя.
– Моя відповідь теж не змінилася. Я надіюся, що у нас все вийде, і ми пройдемо цей тернистий шлях разом.
– Крихітко моя, – він посміхнувся, пригорнув мене до себе та поцілував.