Сьогодні в 00.00 передостанній розділ на "Закохану в шторм". Впевнена, він вам сподобається. Трохи тепла після скла. 

— Ти когось любила, Лоро? — спитав ледь чутно Дан. Його голос зливався з шумом прибою.

— Любила, але не впевнена, що мене любили.

— Чому? — здивувався прибулець, підіймаючи брови.

— Тому, що любити – не означає бути коханим, принаймні на Землі… – спогад про сім'ю віддався болем. Блу завжди поводила себе наче чужа, а Майкл просто зникав, забуваючи про все. Чи можна було це сприймати як справжні почуття? Можливо, я просто була перехожою людиною у їхньому житті. Дивлячись на Даніеля, стало зрозуміло, що не одна я. — А ти?

— Ні, на Еліосі я нікого не любив. Через те, що моя душа сіра – я не міг мати пару. Навіть торкнутися когось. Мене уникали, наче заразного. Я дефектний, — відповів він з гіркою посмішкою, а потім поставив найнесподіваніше питання, від якого всередині мене щось перевернулося, — ... а ти цілувала когось?

— Так.

— Як це, цілувати того, кого кохаєш?

— Зворушливо, — ледь змогла з себе видавити. Під пальцями блищала чорна галька і я постаралася відірватися на неї. — Немов усередині тебе вирує шторм.

— Лоро? — покликав Дан,  торкаючись моєї долоні. Сильні пальці стиснули її, огортаючи теплом. — Можна я тебе поцілую?