Флешмоб "Те, що ви не знали про автора"

Друзі, кілька днів тому енергійна і невтомна автор Каміла Дані запропонувала цікавий флешмоб, а  Ганна Зюман та Валера Дорович мене в ньому відмітили. Тому доведеться ділитись секретами) 

1. Почну з псевдо. Спочатку воно писалось на латиниці Rain, але на Букнет я вирішила перейти на кирилицю) Це - “дощ” англійською, тому що я обожнюю дощ) ось і все. А ще воно коротке і легко запам'ятовується) І нагадує мні улюблений фільм "Ворон", де постійно був дощ ) І так, я знаю, що правильно було б "Рейн", але вже пізно і старі, і нові книги підписані "Райн"))

2. Я і субкультури. З дитинства я мріяла бути не такою, як усі, тому в підлітковому віці мимо субкультур пройти не змогла. І першою для мене стали готи. Ці чорні балахони та обведені чорним очі, важка музика і тусовки на кладовищах подобались мені рівно до того моменту, доки не стало нудно. А більшість “авторитетів” з нашої компанії показали мені що за формою немає майже нічого, крім форми. В результаті напам'ять про ці часи я залишила собі тільки частину гардеробу (чорний колір - досі улюблений) та пять сережок в вухах). 

Наступною навіть не субкультурою, а релігією для мене стала мотокультура. Мотоцикли я обожнюю з дитинства, скільки себе пам'ятаю, у тата був мотоцикл для господарства і один - “вихідного дня”. Мені подобались обидва, а коли тато мене з собою нікуди не брав, я просто сиділа в гаражі на моті, трималась за руль та уявляла, що кудись їду)) Оте відчуття металу в руках памятаю і досі. 

І це ще не все. В колясці мотоцикла “вихідного дня” я і народилась, бо виявилось, що наш роддом терміново закрили і тато віз маму за 50 км в сусіднє місто. Майже довіз)) Досі тато жартує, що наслідки такого не забарились - дочка вийшла заміж за байкера))  

До речі, щодо весілля, ми з чоловіком вирішили, що то тільки наша справа і після реєстрації шлюбу поїхали кататись по області на дві доби. Коли повернулись, вислухали від батьків багато цікавого і потім таки довелось зробити невелику сімейну вечірку, хоч ми і не хотіли. 

В моє маленьке містечко мотокультуру привіз мій чоловік. До нього тут звісно були байкери, але вони всі якось не надто спілкувались, тримались окремо своїми зграйками. Через рік у нас вже був свій маленький мотоклуб, який зараз є моєю другою родиною. Ми збираємось разом на свята, допомогаємо одне одному в складних ситуаціях, клубники часто можуть приїхати в лікарню, якщо хтось з наших хворіє, та навіть супроводжували весілля одного з друзів клубу. Це дуже цінно, бо підтримка відчувається завжди, я знаю, куди можу піти, якщо потребуватиму допомоги чи підтримки. Багато наших хлопців зараз на предовій, чекаємо від них звісточок, передаємо, що можемо, та збираємо на дрони чи амунцію, коли потрібно.

3. Я і творчість. Пишу десь з років 12-13. Колись в школі написала твір на конкурс, а його не прийняли, бо вчитель вирішила, що я його… десь списала. Потім довелось показово дописати продовження і твір таки прийняли, але травма залишилась)) Свої твори з подругою ми часто жартома називали “творчі недоробки” і допомагали одна одній дописувати сюжетні лінії і редагувати. 

4. Я і професії. В дитинстві я мріяла стати письменником, вчителем, поліцейським і ветеринаром. Вчителем таки довелось попрацювати, про ветеринарію задумуюсь і досі. З письменником - все не однозначно)) А от в поліцію більше не хочу, бо є близький друг з кримінального відділу, що часто розповідає про робочі моменти і на кіношні вони геть не схожі) 

Наче все) Дякую всім, хто дочитав, обов'язково завітайте до моїх книг і книги моїх авторів-друзів) Там ви знайдете точно більше цікавого, ніж тут) 

А естафету передаю: Олеся Лис та Міка Стів