Рецензія на конкурсне оповідання "Таємниця лісу"

 Вітання моїм любим друзям й читачам! Окрім того, що я пишу власні історії, не втрачаю можливості зайвий раз зазирнути до творів інших авторів, які допомагають зануритись в необхідну для мене, саме сьогодні, атмосферу, адже я до нестями люблю різноманітність. Тому, вкотре обираючи історію, натрапила на оповідання, емоціями й враженнями після прочитання якого, захотілось поділитись із вами.

 Моя сьогоднішня рецензія стосуватиметься твору, який бере участь у літературному конкурсі коротких оповідань від Букнет  – "Знайомство з відьмою" автора Мирослави Білич . Вже сама його назва "Таємниця лісу" заманює любителів полоскотати собі нерви у незабутню й місцями моторошну подорож лісом, який приховує набагато більше, ніж може здатись, на перший погляд.

 Оповідання написане у поєднанні містики/жахів й трилера, проте, це аж ніяк не означає, що читати його не варто поціновувачам інших жанрів, адже глибокі роздуми автора й зворушливі моменти змушують читача подивитись на історію під іншим кутом, а нещасне кохання, навколо якого закручуються основні події у творі – додають драматичності.

 Зворушливий початок розповіді, де Злата їде до бабусі у село, в якому минуло її щасливе дитинство, дозволяє читачеві зануритись в атмосферу любові, тепла й затишку, яка панує навколо головних персонажів оповідки. Мимоволі, пригадуєш власне дитинство й місце, в якому пройшли найщасливіші миті твого життя. І це вже великий плюс автору, адже не кожному під силу так яскраво описати, здавалось би, звичайні події, які викликатимуть такі теплі емоції й спогади у читача.

 Сюжет оповідки  закручується й стрімко розвивається, коли дівчина вирішує зустрітись із подругою дитинства, яку не бачила довгі роки через переїзд до міста. Бабуся бере обіцянку зі Злати, що та повернеться до опівночі й оминатиме лісову стежку. Автор натякає нам, що саме з цього моменту, розкриватиметься містична складова твору, адже, як ви вже здогадались, дівчина затримається у подруги, як це буває зазвичай, і обере коротшу дорогу, яка пролягатиме через той самий ліс.

 Для Злати прийняте рішення обернеться справжнім жахом, який доведеться пережити під час зустрічі із тією самою таємницею лісу, навколо якої закручується сюжет. І це зовсім не монстр чи якась міфічна істота з українських легенд, а відголоски далекого минулого, які матеріалізувались на фоні людського горя. І сюди напрошується чудова цитата автора із твору: «…Людські страждання назавжди залишаються у пам’яті землі, якою ми топчемось у щоденних справах.»

 Саме бабуся відкриє дівчині таємницю, яку роками приховувала у власному серці, поділиться горем й переживаннями, які не вдалось залишити далеко в минулому, адже вони назавжди оселились у тутешньому лісі. В лісі, в якому померло щастя, зів’яли надії й досі блукає загублене кохання.

  Після прочитання книги, мимоволі замислюєшся, що це світле почуття наділене просто неймовірною рушійною силою, здатною протистояти самій смерті. Воно може зцілювати, а може й повільно вбивати, вириваючи серце шматками. Може бути як ліками для душі, так і її загибеллю… Ви, мабуть, чули фразу: «Тіло без душі». Так стається, коли втрачаєш найдорожче…

 Книзі вдалось затягнути мене із перших сторінок й залишити по собі цілий спектр найрізноманітніших емоцій. Мирослава чудово передала характери героїв й драматично-містичну атмосферу самого твору. Мені надзвичайно сподобались роздуми Злати в кінці оповідання, які спонукають задуматись й прийняти їх, або ж навпаки – заперечити, керуючись власним досвідом. Розповідь бабусі змусила її подивитись на світ іншими очима, залишаючи на серці гіркий осад нездійсненних мрій й нещасного кохання рідної для неї людини. Вона усвідомлює, що «…у цьому світі потрібно боятись зовсім не містичних створінь чи смерті, а справжнього кохання, яке роздирає серце і вивертає його кривавими ранами навиворіт, яке змушує живу людину перетворитись на ходячий біль…»

 Не менше за саме оповідання мені сподобалась манера написання автора. Текст доволі легко читається й читач не спотикаєшся об помилки, які б могли псувати загальне враження від оповідання.

 Єдине, що трішки суперечить моїм поглядам у книзі – висновок Злати, адже кохання може приносити не тільки біль й страждання, а й здатне окриляти й підносити до небес. Не варто боятись цього почуття, адже саме для тебе, воно може стати тим яскравим промінчиком світла, який вкаже дорогу до щасливого майбутнього.

 Книга «Таємниця лісу» варта уваги й похвали читача, який знайде на її сторінках значно більше, ніж очікуватиме.