Гарного усім осіннього суботнього ранку!

Нещодавно адміністрацією Букнет було оголошено літературний конкурс ЗНАЙОМСТВО З ВІДЬМОЮ, участь в якому беруть багато авторів. Я не стала винятком з бажанням спробувати себе у новому для мене жанрі, аби не стояти на місці та продовжувати вдосконалюватися, кидаючи собі виклик.

І хоча оповідання не пройшло модерацію на конкурс, моє серденько тріпоче, від того, що "Буде тобі, враже, як та відьма скаже" не один день тримає першість у рейтигну найкраще в жанрі #знайомство_з_відьмою. За що я неймовірно вдячна моїм читачам!!!

Тож, хто ще не прочитав оповідання, гайда на гостини, аби у субутній день порадувати себе цікавою історією тітки Орисі, яка використовуючи мудрість предків та силу природи, стоїть на захисті благословенної землі не пропускаючи ворога-супостата. 

- Расскажи, старуха, что здесь к чему, - продовжив нахаба зверхньо, ніби Орися від його присутності повинна була в ноги кланятися, а далі писком почав водити, щось значиме в дворі вишукувати.

- А тобі нащо? – зіщулила бабуся очі, з недовірою до залітного звертаючись.

- Не твое дело, - рявкнув у відповідь та демонстративно за зброю узявся, аби налякати старечу, але де там, Орися за своє життя і страшніше істот бачила. - Говори, что просят!  

- А-а-а, - протягла жінка, зрозумівши ступінь гниття ягоди, - ну раз так – розкажу, чого не розказати. - Такого й проклинати не треба було, бо благословенна земля подібних довго не носить. - Земля у нас і так родюча, а з вами ще родючіше стане, - відповіла на його “что к чему”, стараючись загальну картину описати, аби не збрехати, бо то гріх.

- Не у вас, а у нас, - не зрозумівши прихованого сенсу, відповів солдат, виправляючи стару в умовиводах. - Всё, теперь это наши земли, наша теретория, так что привыкай.

Після почутого, Орися різко на обличчі змінилася. Спохмурніла та надулася від внутрішньої злоби, що вихором закручувалася, готова в любий момент фонтаном виплеснути, і сама погода почала мінялася разом з нею, неначе реагувала тригером, кожну її емоцію через себе транслюючи.

Вітер піднявся, хмарами небо різко затягло і потемніло вмить, нехороше пророкуючи. Ще б секунда і вила б в тризуб перетворилися, встромившись тіло у військовій формі, але добра вдача Орисі, яка на пряму ніколи руки не забруднювала, врятувала нахабу, що слів не підбирав, сильно помиляючись.

 - Ваша, чи не ваша – це ще розібратися треба, а те, що тут назавжди залишитеся – то без сумніву, - відповіла жінка, відчеканюючи кожне слово, аби воно вогнем праведним випалило істину і її очі вмить заблищали, погляд немилого до себе притягуючи, ніби в пастку затягуючи. - Земля всіх прийме, - додала впевнено далі, пророкуючи скоре майбутнє всіх, хто ще й досі повз її двір проїжджав у довгій колоні. 

ЧИТАТИ ІСТОРІЮ