В Лукомор'ї. Дубль два, як і в продовженні Володар Стрибор'я з'являється періодично такий персонаж, як коловертень Мілош:

Хто ж такі коловертні? За повір'ями, східних слов'ян - це помічник відьми, чаклуна, а, може, інколи й звичайної людини, якій так поталанило заполучити його. Він тягне додому все, що потрібно хазяям, і ті, в кого він є в наявності, ніколи не бідуватимуть.

Може обертатись котом, або зайцем. Дехто вважає його фамільяром. Коловертень означає "швидкий", "верткий".

Маленький уривок з цим самим Мілошем:

– Стояти! – гаркнула на нього. 

Озирнулась на всі боки: цього разу занесло до якогось саду, схоже, яблуневого. Іншим разом я б помилувалась й біло-рожевій кипені, й тендітному її трунку, та зараз точно було не до цього:

– Ти хто такий?! Куди ти мене притяг, паршивцю?! – прошипіла я, намагаючись не випустити з рук дрібну заразу, яка видиралась щосили.

Але це гадюччя раптом завмерло, блиснувши на мене злостивим зеленющим поглядом, а через мить в моїх руках крутнувся здоровецький чорний кіт, котрий ляснув лапою по моїй руці, що все ще тримала його за шкірку. Я смикнулась від болю та несподіванки, випустивши цього капосника, чим він миттєво скористався, застрибнувши на найближче дерево, звідки задоволено обшипів мене.

– Ах, ти ж!.. Злізай! Все одно дістану!

Та злізати він наміру не мав точно. Я скинула піджак у траву й, підстрибнувши, підтяглась на гілці, закидаючи на неї ногу. Через хвилину я вже лізла нагору за цим паршивцем, а він забирався все далі й далі, поки не опинився на самій верхівці, дещо небезпечно її нахиливши.

– Послухай, – спробувала я заговорити з ним більш миролюбним тоном, розуміючи, що дістатись до нього мені не вдасться. – Чорт з тобою і з тим, що ти в мене поцупив! Просто поверни мене назад.

Та у відповідь мені неслось лише шипіння та фиркання.

– Сволота блохаста! – не втрималась я, обережно заповзаючи на гілку та ризикуючи впасти разом з капосним створінням. – Я ж все одно тебе дістанусь, гадюччя!

Пролунав котячий мявк та, поки я відволіклась на нього, за моєю спиною почувся шерех крил. Я озирнулась та ледве не злетіла з гілки: на мене неслась величезна – мабуть, у два рази більше від орла – біла з ледве бузковим відливом по краєчку пір’я птаха з націленими на мене пазурами. В останній момент мені вдалось з’їхати трохи донизу – ближче до стовбура, прикриваючись іншим гіллям, а пернате чудовисько раптом зникло: я навіть зрозуміти не встигла, куди воно поділось.

Кому заходять міфологічні персонажі у фентезі, запрошую до своїх книг, де їх можна зустріти у достатній кількості))

Перша книга циклу "Дев'ятизем'я" тут: Лукомор'я. Дубль два

І друга: Володар Стрибор'я