В героїв - святкування заручин (у що воно перетворилося і чому то суцільна халепа - все у новій частині «Покоївки з привілеями»), в нас - стільки свят одночасно! І День захисників та захисниць України, і Покрова, і День українського козацтва, а ще моє місто сьогодні святкує день звільнення від нацистських загарбників (і до нас в Запоріжжя вже сьогодні прилітало від тих псячих рашистських загарбників, та про погане не будемо...) Тому вітаю вас, друзі, з усім й одразу! Приємного читання!

А це вам уривочок проди замість цукерок)

Позаду Петри з’явилася, як примара з минулого, підстава для другого раунду. Чи справжньої бійні. І причина її люті до мене. Так, якби я опинилася на її місці, теж хотіла б придушити божевільну покоївку, що розквасила носа моєму нареченому, навіть якщо він перший поліз і взагалі не вміє тримати свої брудні знахабнілі рученята при собі.

Джаспер Бартолом’ю-п’ятий, той самий колишній бос, через якого мене копняком відправили до Тоні, — наречений Петри? Серйозно?! Та що ж це, бляха, таке?!

Я гадки не мала, як викручуватися з тої дупи, у яку встряла через Соретті. А цей мерзотник до останнього прикидався німим святим, хоча все знав наперед. І не попередив мене. Не натякнув. Лише використав мене, щоб насолити сестрі, ось і все! Так, можливо, я сама погодилася на це, частково, та я ж вважала, що тільки зіграю його подружку, нічого більше.

Розвернувши обличчя до нього, одними вустами я вимовила: «Ну ти й паскуда, голубе мій»...

   

Читати далі тут: ТИЦЬ

P.S. Ця книжка теж поповнилася чималим плейлистом (та й сама історія буде величенька). Зазирніть у розділ перед першою частиною ;)