Вітаю, любі читачі!

​​​Сьогодні діє знижка на книгу "Один день, щоб закохатись".

https://booknet.com/uk/book/odin-den-shchob-zakohatis-b405655

-         Тобі боляче? – співчутливо запитую.

Пальці самовільно тягнуться до білої тканини. Дуже обережно торкаюсь, відчуваю на собі його палкий погляд.

-         Зараз ні, - приглушено відповідає. – Колють знеболююче. Тоді було пекельно боляче.

Зустрічаюсь з ним очима і не відводжу погляд певний час. Потім відсмикую руку, відходжу подалі. Його очі затягують, небезпечно заворожують. Я не для цього прийшла. Моя місія виконана.

-         Я не знала, що з тобою трапилось, - не розумію для чого це говорю.

-         А якби знала, то що? – допитується.

-         Прийшла б раніше.

-         То ти мене вже більше не ненавидиш?

-         Не знаю. Я ще не розібралась, - ухиляюсь від відповіді і відводжу погляд.

Оглядаюсь навколо. Палата стерильно біла, аж очі ріже. Ніколи не любила таких закладів.

-         Ти вже не така категорична, як раніше. Я радий, - задоволено промовляє.

-         Не дуже радій. Ти ранений і безпомічний, ось мені тебе і шкода, - хочу здаватись холодною і байдужою.

Максим сміється і хапається за бік, рана дає про себе знати.

-         То може твоєї жалості вистачить ще на один візит, - говорить посміхаючись. Настрій в нього явно покращився. - Не гоже відмовляти хворій людині.

Хитрий жук. Користується своїм становище.