Знайомство зі світом Соретті почалося для Елізабет зненацька й досить неприємно. І це не востаннє вона буде геть ошелешена. Все тільки починається. І для неї, і для нас.

— Ти мені потрібен.

Не так я збиралася попросити про допомогу, це звучало геть жалюгідно. Та ті слова вже зірвалися з язика і все, що мені лишалося, — повернутись до дзеркала й чекати, покусуючи губу, як дитина, яку вперше лишили саму вдома і вона вчинила там страшний безлад. Я мала б сповнюватись вдячністю, не бажанням провалитися крізь землю й лишитися там назавжди, щоб на поверхні усі забули про те, що колись десь була така-собі Елізабет Болтон.

Соретті, приєднавшись до мене, взагалі не спішив. Він наближався повільно, нарочито розтягуючи кроки, ніби я його жертва, яка втрапила у пастку, що довгенько чатувала на неї. Певно, він єдиний, хто насолоджувався тим, що відбувається й розвивається по сценарію, який він, геть недбалий режисер, не видав нікому, крім себе.

— Тобі, либонь, незвично робити це. Все-таки ти майстер роздягати дівчат, не навпаки, — тихо прошелестіла я.

— Не треба недооцінювати мене, Лізбет, — посміхаючись, заперечив він, — в мене добре виходить і те, і інше.

— Тож це — те обіцяне пекло? — розвела я руками.
— «Прада»? Гарної ж ти думки про преісподню! — хмикнув він, все ще не торкаючись мене...

Дізнатись, чому ж Бессі так невзлюбила «Прада» і що таке вітамін Г можна ось тут: ТИЦЬ