У новій главі Стихійного лиха я намагалась хоч коротенько, та пояснювати: хто є хто, але, здається, ясніше не стало) Тому, вирішила у блозі розповісти більш розширено.

Почну з самої назви Льйосальвхейм. Його ще називають просто Альвхейм - один з дев'яти світів стародавньої скандинавської космології, де живуть світлі альви (ljosalfar), або - ельфи. Альвхейм згадується під час переліку світів асів у Старшій Едді.

У тексті згадується Гвін-ап-Нудд до царини котрого пішла якась бабуся на вічний спокій. Гвін-ап-Нудд - одне з імен ватажка процесії Дикого Полювання й за деякими джерелами він володіє царством мертвих, до котрого під час свого полювання може забрати й тих, чий строк не прийшов.

Кайліх, або - Калех (Cailleach) - богиня-чаклунка, богиня-творець та богиня погоди, а, також, мати багатьох гельських богів. Саме слово  Cailleach перекладається з гельської (шотландської кельтської), як чаклунка. Її ще називають інколи Кайліх Бхір, або Бхур, що перекладається, як "гострий" чи "пронизливий", "ворожий" й відсилає до зв'язку Кайліх з зимою та дикими місцинами.

Юленіссе - у скандинавськомі фольклорі - дух Йоля - свята зими у день зимового сонцестояння. Найдовшої ночі люди чекали відродження Короля Дуба - Сонячного Короля, що дарував життя, зігрівав замерзлу землю, збуджував життя у насінні. Король Гостролист панував, за повір'ями, восени й взимку. Між двома королями завжди існувало протистояння й боротьба, пік якої приходився на свято Йоля.

Юленіссе ж - це милі створіння, що несли до осель добробут. Назва походить від слова Йоль (його модифікація), та ніссе - "милий маленький родич". Щось на зразок домовиків.

Ще згадувались дверги - дехто з дослідників вважає, що це - колишні альви, котрі з якихось причин пішли жити під землю, втративши внаслідок цього свою велич й переродились. Їхній зріст став значно меншим, але статура залишилась кремезною. Відрізнялись войовничістю.

І свартальви - темні альви, що теж пішли з Льйосальвхейму у результаті внутрішніх суперечок.

У книзі будуть згадуватись й інші міфічні істоти) Тож, якщо цікаво, запрошую до своєї книги Стихійне лихо