У дитинстві я мріяв бути президентом і письменником. Принаймні перші зафіксовані мною мрії були у нульових, коли президентом був Віктор Ющенко. Мені здавалося це така крута професія! Ходити в костюмах, щось вирішувати, бути крутим чуваком.

Пізніше, коли в моєму житті з’явилися книжки, це стало моєю пристрастю. Жодної людини у моєму просторі. Лише я та папір кольору лате. Хоча такого слова я тоді не знав. Жодної душі, яка лізе до мене і дратує просто тим, що існує. Ідеально!

В житті було багато захоплень. Футбол, який потім змінився на баскетбол, настільні ігри, котрі досі важлива частина мене, хіба що тепер я вмію їх створювати так, щоб було цікаво грати. Шахи, го(японська настільна гра). Ох, реально перелічувати можна довго;)

В якийсь момент в моєму житті стало багато мультсеріалів та кіно. Ось друге мене захопило. Це було щось неймовірне для мене. Я не бачив акторів — лише персонажів. Бачив їхні проблеми, те як вони легко з тим справляються. Бачив крутий екшен та фантастичні спецефекти. Два фільми, якщо можна так висловитися, вплинули на мене: “Нескінченна історія” 1984 року та “Ворон” 1994. О, так! Я занадто рано подивився фільм “Ворон”. Мені навряд було 10 рочків, а телевізор я вмикати вже вмів;)

А трохи пізніше, в старших класах, з’явився Едґар Алан По і його “Невермор”, який “Ворон”. І звісно його оповідання, які своєю мрякою теж залишили слід. Люблю цього чувака!

Письменник не звучало як справжня робота. І з кожним роком до випуску ші школи все менше писав. Бо там і дівчатка з’явилися, і вечірки… Ну, ви пойняли;) Але прийшов все ж час визначатися, ким я хочу бути. І правду кажуть — те, чим дитя займається в дитинстві і є те, чим воно має займатися по життю. Кажіть, що хочете, але доля зробила свій вибір.

Ніщо, як бажання розповідати історії, не могло дістатися вершини. Саме тому я тут!

А зараз найбільша мрія, щоб кляті рашисти забралися на своє болото і не гинули люди!

Дякую за увагу!;)