Про користь обмежень та дедлайнів (на прикладі)

Доволі цікава тенденція вимальовується, принаймні не стільки в самому факті зробленого, скільки в розумінні моєї здатності це зробити.

Про те, наскільки корисні дедлайни та вміння ставити перед собою конкретні та досяжні цілі, знають майже всі. Проте кожен раз цікаво відстежувати, наскільки ти сам здатний цим скористатись і що з цього вийде. Я зараз не про написання роману як такого (хоча щодо напораймо у мене теж є власна думка), а про ту ж саму розкрутку та створення допконтенту. Ну, більше про допконтент, бо розкрутчик з мене все ще такий собі.

З мого поста про фан-вікі вже можна було зрозуміти, що у мене це спрацювало в сторону лого. Так, він ще не домальований та не доведений до розуму, але факт залишається фактом. По-перше, я його створила в короткі строки. По-друге, я цілком маю йому обґрунтування в межах сеттінгу світу, тож це не просто «Шото красівоє», що раптом прийшло мені в голову й залишилось під «і так піде». По-третє, я бачу все більше і більше плюсів від його існування та активного використання.

Це могло би бути поодиноким випадком, навіть не прецедентом, якби воно не пішло далі. Конкретизація завдань та певні встановлені межі дають гарний імпульс самодисципліні та фантазії (принаймні в моєму конкретному випадку). Окремим кейсом я ще напишу про хронологію, про створення фан-вікі й заповнення ще одного ресурсу для впорядкування інформації по сеттінгу. Але й тут просто береш і доводиш до розуму все, що раніше було ніби в сирому (хоч і у вживаному) вигляді. І це теж стимулює. Чим красивішою виходить прикраса, тим більше над нею хочеться працювати (так, я в курсі про небезпеку перфекціонізму, і в собі борюсь з цим).

В список плюсів такого підходу можу внести ще роботу над обкладинкою для книги (так, так, як і у випадку з лого, ідеї вже давно повільно циркулювали у мене в голові, але з нинішньої позиції це схоже на рибок у ставку – вони там є, серед них є гарні, колись я до них доберусь, але колись) та написання синопсису. Останнє прям взагалі окрема тема, бо синопсис ТРЕБА (так, капсом) було написати вже давно, але просто взяти і засадити себе писати його – це ж інша справа. Але от мені стукнуло в голову відправити рукописи до видавництва, і хоба, не такий вже він і страшний, той синопсис.

Все взагалі не таке страшне, якщо:

1. Зрозуміти для себе, нахіба воно тобі, чи воно справді потрібне/корисне, куди і як його потім використати.
2. Розбити великі завдання на маленькі етапи.
3. Змусити себе засісти за них.

Я знаю, для моєї братії останній пункт найболючіший, але давайте, тримайтесь, ви все зможете, ви круті!)

Сподіваюсь, що ці мої дописи в блозі та міні-звіти допоможуть. І мені, і тим, хто це прочитає і знайде для себе щось корисне чи надихаюче.

Моя хвороба починає відступати, тож консолідуюсь і рушу вперед.

 Приєднуйтесь.