Любі читачі, сьогодні мій фантастичний роман "Небесні міста" можна придбати зі знижкою 20%.

Знайомтеся з Ашеном Наяном, який відтепер буде одним із головних героїв цієї історії.

***

Лаерн перемовився із солдатами незрозумілою Ігнату мовою й озирнувся до хлопця.

– Ходімо, нас чекають.

Далі коридором вони пішли без супроводу, піднялися ліфтом і пройшли ще одним довгим коридором, доки не вперлись у напівкруглу залу із вікном назовні. Скло підтримували чорні колони, помережані золотим орнаментом.

Біля прозорої стіни на тлі яскравих сузір’їв на них чекав високий чорнявий чоловік, вбраний у темний одяг, але відмінний від того, що Ігнат устиг побачити у цьому дивовижному місті.

Чоловік озирнувся. Він й обличчям не був схожим на солдатів. Зовсім інші риси, й очі живі, пронизливі. Молочно-біла шкіра... Дехто навіть назвав би його вродливим, якби не морок, який живе у чорних очах. На шиї у чужинця був чорнений ланцюжок із темними каменями, в яких спалахували рожеві й блакитні іскри.

З новоприбулими хотів говорити сам тайшені Іштана, а це явно не добрий знак.

– Погано виглядаєш, Лаерне Івері, – зауважив тайшені. – Важкий переліт?

– Важкий, Наяне, – не дивлячись в очі господарю міста, відповів Лаерн. – Хоча ти, напевно, про це вже знаєш. Твої люди мали час перевірити бортовий журнал мого корабля.

– І перевірили. Ти обрав коротку, але небезпечну дорогу. Обшивка пошкоджена, системи розлагоджено. Неймовірно, що ви дісталися сюди. Навіщо так ризикував?

– Була причина...

Хоча й Ігнат не розумів їхньої розмови, Лаерн ухилився від відповіді. А ось Ашену Наяну доведеться все щиро розповісти, бо інакше буде гірше... Значно гірше...

– Хто з тобою? – Наян звернув увагу на Ігната.

– Заручник.

– Заручник? І навіщо він тобі? – Наян наблизився до них, пильно подивився на хлопця, від чого у того мороз пройшов по шкірі. – Перекладай для нього, Лаерне. Відповіді я зрозумію.

Наян помовчав хвилю, перш ніж поставити перше запитання:

– Як тебе звуть?

– Ігнат, – він намагався дивитися на тайшені прямо, та це було важко, слабкість давала про себе знати.

– Звідки ти?

– З Землі.

– Де це? – Наян звернувся до Лаерна за поясненням.

– Третя планета у системі Санаш – Ніхурсаг.

– Хіба звідти дозволені пасажирські польоти? – награно здивувався тайшені.

– Не дозволені. Але коли мене це зупиняло? – Лаерн підвів на співрозмовника погляд. – Це не просто мешканець тої планети. У нього є здібності, подібні до моїх. Він допомагав мені проходити через точки переходів, і не тільки...

Вони знову розмовляли мовою, не зрозумілою Ігнатові, але ясно, що говорять про нього.

– Хочеш сказати, що цей юнак – кнарі? Ти хоч розумієш, що це означає?

– Так, – слово розлетілося дивним відлунням, відбилося від мерехтливих живих зірок назовні і загусло у змертвілих зіркових іскрах символу влади тайшені.

– Навряд чи ти розумієш, Лаерне Івері.

Наян ледь помітно повів рукою, і залу з прозорою стіною заслало болем. Ігнат опинився долі, важко дихаючи, ніби його серце пропустило кілька ударів. Підвестися він не міг.

– Він не кнарі, не зміг захиститися від такого простого удару, – зневажливо мовив тайшені. – А якби я вдарив трохи сильніше, то покалічив би його. Ти помилився з подарунком, Лаерне. Але це і на краще.

Наян кивнув охоронцям, що непорушно стояли в залі біля входу.

– Заберіть його і відведіть до тих, кого привезли вчора.

Двоє солдатів підняли з підлоги напівпритомного Ігната і кудись повели.

Лаерн ступив крок за ними, та передумав й озирнувся до тайшені.

– Не вбивай його! Прошу, Наяне!

***

А для кого зараз забагато емоцій, як у цьому фрагменті, запрошую до книг двох чудових авторок

романтична історія "Мамина донька" від Софії Чайки

і жіночий роман "Недосяжна" від Ерін Кас.

Цікавого читання!