Кому вишеньку?)))

Привіт, мої милі))))

Цікава та незвичайна новинка вийшла у Олесі Лис.

Мила пампушка Вишня одного разу приходить до тями і розуміє. що опинилась у незнайомому місці, у чужому тілі і тепер її звати Вів'єн Роуз. Лише одне вона пам'ятає, як з кимось укладала угоду. Їй дарували здорове тіло та нове життя, а от що мала Вишня зробити натомість геть стерлось з пам'яті. Проте проблем і в новому світі вистачає. Деспотична мати, невідомий підозрілий жених та жахливі тенденції моди вікторіанської епохи. Таким рудим, пухкеньким і веснянкуватим як вона не місце на ярмарці наречених, всі вважають її потворною. Проте у Вишні на це є власна думка, і манірне суспільство чекають зміни, а саму Вишню справжнє кохання.

Уривок:

Голова йде обертом, у грудях пече. Хапаюсь за край корсета і відтягую його, щоб хоч трохи вдихнути повітря.

― Леді Вів’єн! ― крокує до мене лорд Торнтон.

Я відступаю, хитаю головою так сильно, що неслухняні кучері вибиваються з зачіски.

― Не підходьте, ― виставляю долоню уперед. Так, наче це може його спинити. ― Стійте на місці!

Але лорд Торнтон не зважає на мої слова. Ще один крок, і він уже майже впритул. Моя рука впирається в його груди.

Повітря стає замало, перед очима з’являються чорні мушки. Шарпаю комір, і шовкова тканина сукні жалібно тріщить.

― Заспокойтесь, ― вкрадливо промовляє. Оксамитовий голос запускає по хребту шворку колючих мурашок. Хапаю ротом повітря, задихаюсь. Корсет тисне ще дужче, а ноги підкошуються.

“Так і знала, що добром це не кінчиться…”, ― приречено думаю я, перед тим як повністю втратити свідомість та ганебно впасти на руки найзавиднішому холостяку цьогорічного сезону. Леді Роуз мене вб’є.

Вишенька на десерт