Привіт, дорогі друзі та читачі!

Як і обіцяв, разом з новим розділом книги «Лицарі рідної землі» допис про ще одну повстанську республіку. Цього разу це Антонівецька.

У березні-квітні 1943 р. між УПА та німецькою окупаційною адміністрацією розпочалася відкрита боротьба. Військові підрозділи ОУН(б) атакували німецькі гарнізони в містах Степані, Висоцьку, Дубровиці, Людвиполі (28 березня), Деражному, Олиці (27 березня), Цумані, Горохові (2 квітня), Острозі, Шумську, Крем'янці, Мізочі, Вербі тощо.

Результатом таких нападів став тимчасовий перехід цих населених пунктів під контроль повстанців, захоплення зброї, продовольства та боєприпасів, конче потрібних в умовах чисельного зростання УПА, звільнення в'язнів із тюрем і таборів. Формування Антоновецької держави почалося з появою восени 1942 р. на Кременеччині першої сотні УПА під командуванням Івана Климишина (псевдо Крук) . У другій половині березня кременецький поліціант Мазниця перейняв телефонограму до німецької жандармерії в Кременці такого змісту: «Ненадійний елемент роззброїти й арештувати». В ніч з 21 на 22 березня частина кременецької поліції забрали з магазину решту зброї та амуніції й відійшли в ліс. Так і зробили. Повідомлена про це поліція по районах теж частково відійшла в ліси. У кременецькій поліції покинули службу близько ста осіб.

Частина з них розійшлася по домівках, а 45 чоловіків затрималися коло села Людвищ, у лісі, званому Купівець. Відділом командував Жарина, а його заступник був Мазниця. Згодом відділ перейшов в угорський район, а звідти, під командою Вихора, в лісничівку, неподалік від Антонівців. Комендантом табору призначено Миколу Недзведського — «Хрона», колишнього коменданта поліції. «Антонівецька республіка» розглядалася місцевим населенням як держава в державі й уособлювала українську владу, яка спроможна їх захистити. Як зазначає Г. Стародубець, «наявність таких „острівців української влади“ вселяла віру в непереможність повстанської армії, підтримувала його моральний дух».

Окупаційна німецька влада часто не насмілювалася йти з нею на конфлікт. Поки у серпні 1943 року на ліквідацію Антоновецького табору УПА не було кинуто дивізію СС та авіаційний підрозділ. Наприкінці серпня 1943 курінний «Крук» зі своїми відділами відійшов на Полісся.

Та трагічна доля села Антонівці, що на Тернопіллі на цьому не закінчилась. Після німців сюди прийшов Радянський Союз. Але ці події я опишу в іншому дописі, коли викладатиму наступну книгу циклу «На рідній окупованій землі».

https://booknet.com/uk/book/licar-rdno-zeml-b390234