...Породивши дитя піднебесної! 

Величне дитя піднебесної

- Даару Адель, - звернувся він до Таіри, після стуку, зайшовши в її покої, - час настав.

Його голос був спокійним, але в повітрі бриніло переживання, натягнуте струнами, і це переживання відчувалося не тільки ним.

- Не звично чути своє справжнє ім’я, - мовила дівчина потираючи руки, відчувши, як її тіло почало резонувати.

Довгі роки вона йшла до цього дня, але зараз, стоячи перед дзеркалом та споглядаючи на себе у відображені, чорнява була впевнена, що вижила саме для цього, і слова батька, які вона запам’ятала на все життя, емоційним посилом продублювалося в голові, надавши їй сил та впевненості:

“Виживи, Адель, заради нас всіх виживи… Будь сильною…”.

 - Міністри ще з ранку зібрали раду, піднявши питання повернення Прайма на престол, - доповідав Кірк, не відреагувавши на її слова. - Більшість вимагають повернути законну владу кровному спадкоємцю, але є й такі, що противляться, виголошуючи свою недовіру. Вас просять прийти в алькасар, аби засвідчити свою причетність до трону.

- Це точно безпечно? Чи це якийсь трюк міністрів, аби заманити мене? – перепитала Марах, аби убезпечити себе від посягань на її життя, адже тепер, частіше безстрашна, переживала не тільки за себе, хоча й досі тримала все в секреті. Тим паче, що Ліама ще й досі не було поруч.

- Не думаю, що вони можуть щось зробити, - підійшов чоловік ближче, дістаючи з кишені згорток. - Вони з роками не могли викорінити всіх повстанців, а тепер, якщо з Вами щось трапиться, народ не буде мовчати. Революція не пощадить жодного з них, - мовив та діставши з складеної тканини вишитий шеврон, передав їй в руки.

- Що це? – не відразу зрозуміла Таіра, чим нагородив її Кірк, адже вона ніколи не носила розпізнавальних шевронів, навіть тоді, коли в цьому була необхідність.

- Це особистий шеврон Даару Мінаха Прайма, - відповів той, наглядаючи, як різко змінилася дівчина перед ним, на обличчі, застигнувши на місці. - Я зберігав його всі ці роки, як згадку для себе, що не зумів захистити друга та зберегти те, що він любив. Але сьогодні, я нарешті зможу видихнути спокійно, вручивши його Вам. - Скориставшись дівочим ступором, він дозволив собі вольність підійти ближче та зняти постійний атрибут, в якому від сьогодні більше не було потреби. - Зніміть пов’язку та носіть шеврон роду Даару з честю, адже від сьогодні Ви увійдете в алькасар, як його законна хазяйка та наступниця, яка повинна відродити втрачене.

Втягнувши в себе кожне почуте слово, Марах дивилася на шеврон не відриваючи очей та не піднімаючи їх зовсім. Стараючись не показувати свою слабкість, що непідконтрольною лавиною рвонули на неї та прорвали греблю, проронивши німі сльози, вона забула, як дихати. Краплина за краплиною солоні котилися, обпікаючи ніжну шкіру, а душа переверталася, неочікувано проявивши до себе жалість.

 Дивитися спокійно на це збоку, не можна було, бо навіть не молоде, загартоване боями та досвідом серце, йокнуло, рвонувши пригорнути до грудей не наступницю трону, а дитину, що у ранньому віці втратила все, заставивши себе бути сильною. Тому, відкинувши етикет, Кірк зробив крок та за мить заполонив Таіру у своїх обіймах, погладжуючи її, неначе рідну доньку.

- Все вийде. Я вірю у Вас, - мовив він майже на вухо та відсторонившись, забрав шеврон з її рук, щоб згодом наклеїти його на лівий рукав її бойового комбінезона.

Читати книгу