Кожен автор, думаю, має улюблені місця в своєму тексті. Я - не віключення :)

Один з розділів першого тому "Джерела Лаверн" я ніжно люблю, і так сталося, що на нього в мене є цілих два прекрасних малюнка від талановитих художниць.

Перший іллюструє взаємодію Лаверн з її близьким другом та соратником - Келвіном. Їхня дружба почалася давно, десь пʼять років тому, коли і у Лаверн, і у Келвіна були непрості часи. І відтоді ці двое нерозлучні і підтримують один одного у всьму. Навіть, попри те, що Келвіну протистоїть у цьому його найстрашніший ворог - він сам.

Daria Sogrina-Druc подарувала мені таку прекрасну іллюстрацію, де Лаверн стоїть поруч з Келвіном. Мені здається, тут прекрасно передана їхня єдність, особливо в скрутний момент.

Цитата з тексту:

Вона поставила магічний щит, торкнула Келвіна за плече і прошепотіла:

— Час прийшов, друже.

Кел коротко кивнув, віддав Лестору меч, зняв піхви і стягнув кольчужну сорочку. Енергія, що вивільнилася для обороту, штовхнулася в груди Лаверн. Неприборкана сила, що зминає слабких. Вона не переставала дивувати, хоча магам його профілю нічого не варто було зробити вм’ятину кулаком у залізному обладунку. На жаль, майже всіх анімагів винищили під час Великої війни, а ті, що залишилися, виродилися. Клани розпалися, а самотніх анімагів виловили найманці та продали в рабство.

Як колись Келвіна…

Усе сталося швидко — не минуло й кількох секунж, але для Лаверн у такі миті час ніби завмирав. Вона зачаровано спостерігала, як тріскотить по швах стьобана сорочка Келвіна, обсипається до ніг рванням. Як вигинається, ламаючись, сильне тіло. Як хрумтять кістки, рветься шкіра, заростаючи білим хутром. Провалюються в пухкий сніг потужні лапи, і звір мотає головою, витрушуючи з неї останнє людське.

Сила завжди заворожує. Дика ж сила змушує тремтіти.

Лаверн провела рукою по густому ​​та жорсткому хутру гірського кота, доторкнулася до рваного шраму, що перетинав морду, торкнулася щокою теплого носа.

— Вбий, — наказала чарівниця, і Келвін, вірніше, той, у кого Келвін перетворився, вишкірився. А потім кинувся білою тінню прямо в гущавину битви, розкидаючи ворогів, наче порожні пивні кухлі.

Друга іллюстрація до цього розділу - це сцена з обкладинки роману. Іллюстрацію намалювала прекрасна художниця Анастасія Церковська.

У Лаверн та Роланда складні відносини, але він - той самий, хто повернув чарівниці надію на те, що навіть у таких, як вона, все може скластися добре.

Сцена з роману:

Вона підняла обличчя й зустрілася поглядом з очима кольору плавленого золота.

— Ти…

— Пригнись! — звелів Роланд, відсуваючи її в бік і затуляючи спиною, і відбив удар нападника. Його меч палав, і він палав усередині. Лаверн відчувала гнів вогняного джерела, міць його, жар і силу. Солодку силу, на яку відразу відгукнулося темне нутро Лаверн.

Удар, контратака, і черговий воїн упав у сніг, вражений палким мечем. Запахло горілою плоттю. Вони були осторонь основної гущі битви, вогонь перекинувся на дерева, тому їм добре було видно все поле бійки. Келвін тіснив нападників до заваленого буреломом яру. Сем стріляла з найближчого дерева, влаштувавшись на товстій гілці. Сагайдак її наполовину спорожнів, а стріли зі дзвоном відскакували від полірованої сталі обладунків.

Їх було багато. Набагато більше, ніж Лаверн здалося на початку. Однак серед воїнів Лаверн розрізнила людей з емблемою золотого змія на щитах — Роланд прийшов не один. Результат битви було вирішено.

У їхній бік мчав п’яний від бою воїн, прикриваючись чорним щитом без геральдичних знаків. Він десь втратив свій шолом, і рідке волосся майоріло на вітрі. Обличчя було спотворене опіком — хтось із почту Роланда постарався, мабуть.

Лорд Норберт підняв меч, готуючись відбити атаку, але не встиг. Лаверн вийшла вперед, тримаючи в полі зору яскравий вогник життя супротивника. Він був жовтий, без переливів. Рівне, мерехтливе світло, без натяку на магію. Людина.

— Шир-р-ра, — промовила Лаверн, і повітря, що вирвалося під час видиху, загасило вогник. Воїн упав, як підкошений, у багнюку на відстані десяти ярдів від них.