Пантеон богинь росте! Новакрасуня вже на Букнет

Привіт, дівулі-красотулі й хлопчики-зайчики)))) В мене сьогодні надзвичайний настрій! А все чому? Бо вчора подолали таки великого й жахливого монстра під назвою "картопля"))) То ж навіть не мрійте, що здихалися від мене - то я просто трохи дала вам перепочити від свого буйного ентузіазму)))

А тепер серйозно й по справі)))

Наш невеличкий пантеон богинь у квадраті збільшується! Ви не повірите, але цього разу мова йде не про історію боса й підлеглої, а про цілком щасливу дівчину Богдану, яка, до слова, терпіти не може свого боса через його хтиві погляди! Вона ж Дана, Дануся, й просто ніжна дівчинка. Ну, принаймні я до неї одразу якось прикипіла. Така, трошки іронічна, але впевнена в собі панянка. 

Упс... Якось так замріялася, що й забула вам сказати, що мова йде про книгу

"Не моє життя" Ліки Радош

До речі, ось вам цікавенька анотація. 

Здавалося б усі мрії здійснилися й бажати більше нічого…
В моєму житті з’явився той самий лицар: дбайливий, розумний, красивий, так до всього – заможний. Знайшов свою жабку, тобто мене, допоміг справитись з проблемами, покарав моїх кривдників, зізнався в коханні та покликав заміж…
Але, як виявилося, кохання замало… розчарування, сварки, недомовки і багато сторонніх в наших стосунках, зруйнували мою казку.
Зламали мене…
 

Нетипово, правда ж? Спершу я навіть подумала, що автор трошки помилилася. Уважні могли помітити, що ця історія - єдина дилогія в нашій компанії. То ж я, грішним ділом, подумала, чи не опублікувала Ліка анотацію до другої частини, але ні - найцікавіше тільки починається. 

Буде багато емоцій, дуже складні стосунки та, звісно ж, тернистий шлях героїні, щоб не загубити себе.

А поки вас смачний кусь)))

Проте мені ж то не обов’язково йти з ними в клуб, в ту компанію, яка мене зовсім не сприйняла і в якій я почуваюся інопланетянкою, не те що чужоземкою.
- Ну, Дано! Будь ласочка, — Маргарита складає долоні разом та дивиться на мене великими щирими очима.
- Що досі туго? – спокійно запитую її.
- Ти собі не уявляєш! Коли ми туди приходимо, то я можу поговорити хіба що з Андрієм, решта мене ніби не бачить. Дівулі ті, дивляться ніби на непотріб. Та ще б… одній з них я дорогу перейшла. Всі решта ніби чекають, коли Макс награється та вже кине мене. – дує губи Рита.
- Ну так не йди. Скажи Максу, що тобі в тій компанії не комфортно. Він зрозуміє. – підтримую подругу я.
- В тому то і справа. Він зрозуміє. Проте я також розумію, що там збираються його друзі і він хотів би потусити разом з ними. Але чомусь принципово не хоче йти без мене.
Я не витримую цього благального погляду.
- Гаразд. Піду з тобою. Чому б не розслабитись на кінець робочого тижня. Потанцюємо, відірвемося. Справді удвох буде веселіше. - погоджуюся на цю авантюру.

Цікаво? Тоді бігом читати!!!