премʼєра нової книги “За 2 кроки від жінки, яку я…”. Це продовження книги “Пірʼїнка”, але можна читати й окремо.

Буктрейлер

 Значить, дивіться — я вже завантажила на сайт вісім глав. До 18 вересня гарантовано продовження будуть виходити через день о 21.00. Я вже писала раніше, що в моїй уяві є ідилічна картинка, щось типу — мої читачі увечері після метушливого дня спокійно вкладаються у ліжечко, беруть до рук телефон чи ставлять на коліна ноут й спокійно, в задоволення насолоджуються новою главою. Якось так. (Дуже сподіваюсь, що зможу підтримувати сталий графік виходу продовжень.)

Не знаю, дівчата, показати вам уривок? Ну, щоб було більш-менш зрозуміло, що воно. Тут же питання — який? Як на мене, у книзі багато смачних епізодів. (Скажу чесно, мені подобається працювати над цією книгою. Дуже бентежно! Щоправда, інколи виникають певні сумніви, перестороги, щось типу, а чи не перебір? Може трохи занадто. Одним словом, побачите. Думаю, якщо що, ви мені скажете.)

Ну, давайте спробуємо такий уривок (клянусь, абсолютно випадково вибрала):

“Вона акуратно взяла двома пальчиками довгу і товсту кубинську сигару ручної скрутки, повільно обхопила губами й з великим задоволенням затягнулася ароматним димом. Вогник на кінці сигари відразу яскраво спалахнув. Це було так красиво й так хвилююче. 

   — Досить м'яка, — сказала Іра й віддала мені сигару. —  І легко тягнеться. 

   Я дивлюсь на неї й мені так… Знаєте такий вислів “солодкий біль”? Це те, що я зараз відчуваю. Я відчуваю, як набирає силу болюче збудження, замішане на солодких спогадах та глибоких душевних травмах. Свого часу вона таки добряче мене віддухопелила. Не фізично звісно. Якби я був хоч трохи більш романтичним, я б сказав, що вона розбила моє серце; ампутувала й викинула в смітник, як якийсь непотріб, моє кохання.  Здавалося, це було так давно, але фантомні болі досі не дають мені спокою. 

   Я повільно оглядаю її з ніг до голови. Затримуюсь очима на рівні грудей. Потім піднімаю очі й зустрічаюсь з її поглядом. Вона так на мене дивиться… Щось дуже порочне причаїлось у легкій зелені її очей, а у блакиті — суцільна святість. (Мене завжди зачаровували її очі, колір яких досі загадка навіть для неї самої.) Дико хочеться буквально згребти її в оберемок, притиснути до себе й до болю впитися в м'які губи.

  А потім зірвати з неї той клятий халат й… Я навіть не знаю. Відкохати так, щоб вона не те що ходити не могла, а навіть не спромоглася встати з ліжка. Лежала вся мокра й всмерть втомлена на зім'ятих простирадлах, тяжко дихала й просто …

    Її гарячі губи так раптово накрили мої, що я не відразу зрозумів, що відбулося. 

    — Тьомка! — прошепотіла вона в мої губи. — Тьомочка!

  Тоненькі пальчики так приємно перебирали волосся у мене на потилиці.

  — Господи, хлопчик мій коханий!”

 Отже! Як то кажуть, після 30-ти непристойно бути пристойною, а раніше й взагалі беззмістовно, тож ласкаво прошу у світ чуттєвої, красивої й дуже романтичної еротики! Жодної вульгарності (не знаю, не люблю)! 

Чекаю на вас завтра, недільного вечора 4 вересня о 21.00. Дуже чекаю, приходьте, не соромтесь. 

Гарного вечора, людоньки!

Бережи вас Господь!