Краса меж не має!!! Новинки!!!

Вітаю, друзі!

Всі ми жінки різні — високі, низькі, стрункі й не дуже, руді, чорняві чи біляві… Та все ж всі ми Богині, хоч як не крути)))...

Так от… про Богинь.

 Ми з колегами вирішили скрасити осінню пору різними історіями, де головна героїня, не те що Богиня, а Богиня у квадраті.

Можливо вже чули про цей флешмоб?…

Так він уже й стартував. І сьогодні пропоную заглянути до книг моїх колег, які вже почали розповідати історії дівчат-пампушок)))

Аміла Дан 

“Смачного, бос”

Анотація до книги "Смачного, бос"

Що робити, коли потрібно терміново захистити боса від хижачок? Звісно ж, спекти тістечко! Як вчинити, коли бажання допомогти призвело до неочікуваних наслідків? Звісно ж, з`їсти тістечко! Що? Це для фігури погано? Та про що ви? Я — богиня у квадраті!

Тая Стрельцова  

“(не) Ідеальна для ловеласа”

Маленький шматочок (спойлер):

— Перепрошую! Ви до кого? — запитала Віолетта, здивована тим, що відвідувач йшов впевнено, напролом, навіть не звернувши на неї уваги.

Та, схоже, він і не чув її. Йде далі, ніби не до нього звертаються.

— Зачекайте, будь ласка! — рвонула за незнайомцем, намагаючись стати перед ним, аби завадити зайти до кабінету керівника.

Той зупинився і глянув зверху вниз на Віолетту так, наче оце щойно її й помітив. Насупився, вдивляється.

— Ви хто? — спитав коротко, але якось так, ніби вона до нього прийшла, а не навпаки.

— Мене звуть Віолетта. Я тут працюю. Якщо ви до Ярослава Віталійовича, його ще нема. Зачекаєте? Можу запропонувати вам чай чи каву, — привітно посміхнулась.

І враз насуплені брови чоловіка поповзли вгору, а губи він зціпив, ніби стримуючи посмішку.

— Працюєте? — уточнив.

— Так, — кивнула.

— І як давно? — запитав, обійшовши її, зміряючи поглядом.

Не подобалось Віолетті таке споглядання. Ніби під мікроскопом опинилась! Та все ж відповіла:

— Майже два тижні.

— Два тижні… — протягнув задумливо.

І зупинившись знову напроти Віолетти, схилив голову набік, ніби оцінюючи.

Та що собі дозволяє цей нахаба?!

— То ви чекатимете чи підете погуляти? — спитала трохи жорстко, подавши підборіддя вперед. — А я Ростиславу Віталійовичу передам, що до нього приходив… — глянула, примруживши очі, натякаючи на те, що варто б озвучити ім’я.

— Лев Вікторович, — представився.

Що? Хто? Лев… Стоп! Той самий?! Віолета відчула, як очі розширюються від усвідомлення, хто перед нею.

— Яворський, — додав, розпливаючись в посмішці. — Тепер мені можна в свій кабінет? — і, не чекаючи дозволу, пішов.

А вона стояла, ніби закам’яніла, дивлячись йому в спину.

— Так, — обернувся, вже відкривши двері, — ви, здається, про каву згадували? Пропозиція ще в силі?

Олена Блашкун 

 “Пампушка для боса”

Цікавий шматочок:

Дівчина ніколи в житті не соромилася своїх пишних форм, та й зайвих проблем вони їй не приносили – почувалася добре, гардероб обирала до смаку, а не той, який налізе, та й взагалі завжди вважала, що «має бути за що потриматися». Але, як з’ясувалося, подобатися вона мала не лише собі, а ще й начальниці.

- У нас тут не кондитерська - доведеться попрацювати й побігати, - вкотре згадала незлим тихим словом Ангеліну. Це була одна з перших фраз, яку сказала жінка, побачивши стажистку. Диплом з відзнакою і відмінні характеристики з минулого місця роботи, схоже, нічого не значили.

Через чверть години, коли вже встигла знайти та марно посмикати двері кількох потрібних кабінетів, зрозуміла, що терміново потрібно до вбиральні. Водний баланс – то святе, але й наслідки відповідні. Катя швидко озирнулася й квапливим кроком пішла в потрібному напрямку. Повз неї, наче й не помічаючи, бігали модельки на величезних підборах. Певно, десь проходила чергова фотосесія прикрас – аж надто намарафечені були красуні. Стукіт «шпильок» дратував, то ж дівчина прискорила крок, а коли побачила заповітні двері – штовхнула їх щосили.

- Твою ж дивізію! – гуркнуло й вилаялося щось за дверима тоненьким голосочком.

Дякую, друзі за увагу...

Вибирайте історію собі до смаку, а краще читайте всі)))

Гарного настрою)